Привлечение судьи к дисциплинарной ответственности

1) Зокрема, суддя М.Ю.Ф. у обґрунтування зміни запобіжного заходу зазначив таке: «Підсудний Іванов І.І. обвинувачується у вчиненні ряду особливо тяжких злочинів, пов'язаних з шахрайськими діями. Будучи обізнаним про міру покарання та враховуючи той факт, що справа знаходиться на завершальному етапі розгляду, може ухилитись від суду».
Такий висновок судді М.Ю.Ф. не аргументований жодним матеріалом справи, а є лише його здогадом. Це суперечить загальним принципам і меті позбавлення волі як складової права на свободу, що гарантується статтею 5 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод (далі Конвенція). Звертаю увагу, що Європейський суд з прав людини (далі - Суд) неодноразово зазначав у своїх рішеннях про те, що небезпека ухилення від правосуддя не може вимірюватися тільки залежно від суворості можливого покарання; вона повинна визначатися з врахуванням низки інших чинників, які можуть або підтвердити існування небезпеки ухилення від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що це не може бути виправданням тримання під вартою (див. рішення у справі W. v. Switzerland (1993), § 33, а також у справі Tomasi v. France (1992), § 43). При цьому слід урахувати характер звинуваченого, його моральні якості, достаток, зв'язки з державою, у якій він переслідується законом, його міжнародні контакти (див. рішення у справі Neumeister v. Austria (1968), §10).
Показовим є рішення Суду у справі «Бекчієв проти Молдови» (Becciev v. Moldova (2004)), у якому встановлено порушення ст. 5 Конвенції. У цій справі національні судові органи спирались на тяжкість злочину, вчиненого заявником, ризик його ухилення від правосуддя та необхідність гарантувати належне проведення слідства у справі. Заявник оскаржив ці підстави до судів Молдови. Він посилався на те, що під час слідства, яке тривало кілька років (із 2001), ніяких дій, що перешкоджали б слідству з його сторони не було: він неодноразово виїжджав за кордон і кожного разу повертався, ніяких претензій стосовно його поведінки під час слідства не висувалось. Заявник мав сім'ю, ряд політичних і громадських діячів місцевого та національного рівня були готові надати особисту поруку для звільнення його з-під варти згідно КПК Молдови. Однак національні суди не прийняли до уваги жодної з указаних обставин при вирішенні питання щодо звільнення заявника з-під варти. Суди також не мотивували відмову прийняти до уваги зазначені аргументи, а лиш обмежились абстрактним повторенням формальних підстав для арешту, вказаних у законі, при цьому не зазначили, яким чином ці підстави можуть бути застосовані у справі заявника. Не була надана оцінка і таким обставинам, як хороша репутація заявника, сімейний стан та економічні зв'язки зі своєю країною. Не були взяті до уваги і гарантії, запропоновані третіми особами для забезпечення не ухилення заявника від слідства. Враховуючи викладене, Європейський Суд визначив, що причини, на які послалися національні суди Молдови у своїх рішеннях про взяття під варту заявника, не були співмірними і достатніми, а тому мало місце порушення ст. 5 (3) Конвенції.
Вказане рішення Європейського Суду є показовим для України. На нього зроблено посилання і у рішенні Суду у справі «Ливада проти України» від 26.06.2014 року, яким також встановлено порушення статті 5 Конвенції. Зокрема, Європейський Суд зазначив:
«52. Пункт 3 статті 5 Конвенції вимагає, щоб обґрунтування будь-якого строку тримання під вартою - незалежно від того, наскільки коротким він є, - має бути переконливо доведено органами державної влади. Аргументи «за» і «проти» звільнення, включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному здійсненню провадження, не мають прийматися абстрактно (in abstracto), а повинні підтверджуватися фактичними доказами. Небезпека того, що обвинувачений буде переховуватися, не може оцінюватися виключно за ступенем тяжкості ймовірного покарання. Вона має оцінюватися з урахуванням низки інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або зробити її на стільки незначною, що вона не зможе обґрунтовувати досудове тримання під вартою (див. рішення від 4 жовтня 2005 року у справі «Бекчієв проти Молдови» (Becciev v. Moldova), заява № 9190/03, пп. 56 та 59 з подальшими посиланнями)».
Вважаю, що суддя М.Ю.Ф. порушив присягу судді, бо він не навів конкретні докази, які б свідчили про мої спроби ухилитися від суду, перешкодити встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність. Зовсім не прийнято до уваги, що я маю сім'ю - дружину і двох неповнолітніх дітей віком 10 і 13 років. Моє перебування у СІЗО ставить мою сім'ю у надскрутне становище виживання.

2) Також безпідставним та неконкретним є таке твердження судді М.Ю.Ф.: «Крім того, матеріали справи, пояснення потерпілих, свідків та надані до суду стороною обвинувачення матеріали свідчать про намагання підсудного Іванова І.І. вплинути на потерпілих та свідків шляхом проведення «зборів учасників ТОВ «ФІМА», що мало на меті вплинути на свідомість осіб та призвело до небажання останніх з'являтися за викликом суду для дачі показів та затягує розгляд справи».
По-перше, будь-яке посилання на потерпілих, свідків і матеріали справи потребує їх конкретизації. Імена конкретних потерпілих і свідків мають бути вказані, аби можна було перевірити їх показання. Також повинні бути названі конкретні матеріали справи із посиланням на сторінки справи. По-друге, незрозумілим є викладення суддею М.Ю.Ф. фрази «зборів учасників ТОВ «ФІМА» у лапках. На цей час я не є посадовою особою або учасником ТОВ «ФІМА», аби проводити будь-які збори. Натомість будь-яких прямих заборон для зустрічей і зборів учасників цього господарського товариства нема. Вони можуть це робити, оскільки у господарському суді триває розгляд справи про банкрутство цього товариства. По-третє, безпідставним є таке твердження, як «що мало на меті плинути на свідомість осіб». Ніякими засобами не можна довести вплив на свідомість особи. Тому це твердження є безпідставним. По-четверте, так само неконкретним є твердження «та призвело до небажання останніх з'являтися за викликом суду для дачі показів та затягує розгляд справи». Незрозумілим є, хто конкретно не з'явився до суду і яка моя вина у цьому.

3) Також суддя М.Ю.Ф. зазначає: «Також до Шевченківського районного суду надійшло кримінальне провадження, де Іванов І.І. разом із іншими особами обвинувачується у вчиненні ряду нових кримінально караних дій. Що свідчить особи про небажання особи стати на шлях виправлення».
Але «небажання особи стати на шлях виправлення», про що зазначає суддя М.Ю.Ф., не є підставою для зміни запобіжного заходу. Суддя М.Ю.Ф. не навів жодного аргументу про мої спроби продовжити злочинну діяльність, як про це зазначено у ч. 1 ст. 148 КПК України. Ніякої злочинної діяльності я не продовжував, а намагання правоохоронних органів розпочати кримінальне провадження щодо мене не є підтвердженням скоєння мною злочину.

4) Суддя М.Ю.Ф. пише: «Слід зазначити, що Іванов І.І. зазначає свої місце проживання Київська обл., м. Боярка, вул. Зелена, 7. Однак в матеріалах справи відсутні будь-які матеріали, які свідчать про його проживання за означеною адресою. Згідно відповіді адресно-довідкового підрозділу ГУДМС, УДМС України Іванов І.І. до 09.04.2013 р. мешкав у Києві, потім з реєстрації знятий. Тобто органами досудового слідства дійсне місце проживання Іванова І.І. належним чином встановлено не було».
Але таке твердження є надуманим, воно суперечить тому, що я жодного разу не ухилявся від явки до суду. Я дійсно повідомляв, що проживаю у м. Боярка Київської обл., вул. Зелена, 7. Ця адреса є моїм постійним місцем проживання. Реєстрація мого місця проживання за іншої адресою, ніяким чином не свідчить про ухилення від суду.
Стаття 33 Конституції України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність реєстрації місця проживання самі по собі не можуть бути підставою для твердження про моє ухилення від суду.
Про те, що реєстрація не може обмежувати вибір особою свого місця проживання вказано і у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Сисоєва та інші проти Латвії» (2005). У цій справі сім'я колишнього радянського військовослужбовця Аркадія Сисоєва у 2000 році за рішенням Верховного суду Латвії була позбавлена громадянства на підставі того, що у Сисоєвих була одночасно з ризькою й московська прописка, а також на підставі того, що доньки колишнього військовослужбовця прийняли громадянство Росії. У суді сторона відповідача звинувачувала сім'ю Сисоєвих у тому, що вони не сповістили органи влади Латвії про зміну свого правового статусу і приховали інформацію про московську прописку від Департаменту щодо громадянства та імміграції Латвії. Без латвійського громадянства сім'ї Сисоєвих довелося б жити в їх рідній Ризі в якості іноземців. Європейський суд з прав людини визнав надмірним втручання держави у приватне життя осіб, керуючись ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, яка гарантує кожному повагу до його приватного і сімейного життя, до житла та таємниці листування.
Отже, державна реєстрація місця проживання не може бути доказом мого ухилення від суду чи виконання процесуальних рішень. Вважаю, що суддя М.Ю.Ф. свавільно трактує зв'язок місця реєстрації із можливістю ухилення від явки до суду. Він повинен був навести докази того, що я ухилявся, або навмисно приховав місце свого проживання, аби ухилитися від явки до суду. Але таких доказів нема, а тому твердження судді М.Ю.Ф. є безпідставними.

5) Насамкінець суддя М.Ю.Ф. робить такий висновок: «Отже, перебуваючи на волі, Іванов І.І. може продовжити злочинну діяльність, переховуватись від суду, ухилятись від виконання процесуальних рішень, перешкоджатиме встановленню істини у справі».
Я переконаний, що у правовій державі лише простої, нічим необґрунтованої заяви про можливість якоїсь злочинної діяльності чи переховування від суду і перешкоджання встановленню істини у справі недостатньо для позбавлення волі.
Зокрема, Європейський Суд у рішенні по справі Clooth v. Belgium (1991) вказав, що тривалість розслідування має значення: чим вона більша, тим більш вагомі доводи мають бути надані органами влади при посиланні на можливість втручання заарештованого з метою протидії розслідуванню.
Судовий розгляд кримінальної справи щодо мене триває із 2012 року. Ніяких доказів стороною обвинувачення щодо небезпеки мого переховування від суду і перешкоджання встановленню істини у справі за весь цей час не надано.
Вважаю, що зміна мені запобіжного заходу із підписки про невиїзд на утримання під вартою є наслідком упередженого ставлення судді М.Ю.Ф. до розгляду справи.
Звертаю увагу на рішення Європейського суду з прав людини від 10.12.2009 р. в справі «Мироненко і Мартенко проти України», яким було констатовано порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод (далі Конвенція).
Стаття 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий суд. Відповідно до п. 1 зазначеної вище статті кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У вказаному рішенні Європейським Судом визнано порушення принципу безсторонності суду. Так, у п. 66, 69 і 70 цього рішення вказано, що згідно з усталеною практикою Суду, наявність безсторонності має визначатися, для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції, за допомогою суб'єктивного та об'єктивного критеріїв. За суб'єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім. Застосовуючи об'єктивний критерій, слід з'ясувати, чи існують, окрім самої поведінки судді, певні факти, які можуть служити підставою для сумніву в його безсторонності. Тобто при визначенні наявності у відповідній справі законних підстав сумніватися в безсторонності певного судді позиція особи, про яку йдеться, має важливе, але не вирішальне значення. Вирішальне значення при цьому матиме можливість вважати такі сумніви об'єктивно обґрунтованими. У цьому зв'язку навіть видимі ознаки можуть мати певне значення або, іншими словами, «має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється». Адже йдеться про необхідність забезпечення довіри, яку суди в демократичному суспільстві повинні вселяти у громадськість.
Вважаю, що зміна мені запобіжного заходу із підписки про невиїзд на утримання під вартою суддею М.Ю.Ф. без наведення чітко та конкретно підстав із зазначенням конкретних доказів є юридично не вмотивованим рішенням, що є фактом суб'єктивного і об'єктивного критеріїв у розумінні Європейського Суду з прав людини, який вказує на необ'єктивність та упередженості судді.
На моє переконання, правосуддя так не здійснюється, коли суддя може позбавити волі шляхом прийняття нічим необґрунтованого рішення про можливість скоєння злочину чи переховування від суду і перешкоджання встановленню істини у справі.
Звертаю увагу на практику притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності за ненаведення аргументів у прийнятих ними процесуальних документах, тобто щодо винесення ними немотивованих рішень. Так, рішенням Кваліфікаційної комісії суддів загальних судів Київського апеляційного округу від 23.12.2009 р. притягнуто до дисциплінарної відповідальності суддю Оболонського районного суду м. Києва Олександра Луценка, а рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 25.03.2010 р. - суддю Апеляційного суду м. Києва Тамару Юденко. Про прийнятті цими суддями немотивовані рішення розповідалось у газеті «Юридическая практика» № 21 (648), 25.05.2010 р.

Згідно статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» питання про звільнення судді з підстав, передбачених пунктом 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України (порушення суддею присяги) Вища рада юстиції розглядає після надання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України відповідного висновку. Порушенням суддею присяги є: вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів.
Вважаю, що дії судді М.Ю.Ф. щодо немотивованої зміни мені запобіжного заходу порочать звання судді, викликають сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів.
У зв'язку із вище викладеним, керуючись ст.ст. 87, 105 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст. 3, 25, 31, 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» прошу:
1) здійснити перевірку фактів, які свідчать про порушення суддею Шевченківського районного суду м. Києва М.Ю.Ф. присяги судді, які мали місце при винесенні ним постанови по кримінальній справі №111111 про зміну мені запобіжного заходу із підписки про невиїзд на утримання під вартою;
2) отримати письмові пояснення від судді Шевченківського районного суду м. Києва М.Ю.Ф. щодо мотивування відповідними доказами винесеної ним постанови по кримінальній справі №111111 про зміну мені запобіжного заходу із підписки про невиїзд на утримання під вартою;
3) розглянути на засіданні Вищої кваліфікаційної комісії суддів України питання щодо порушення суддею Шевченківського районного суду м. Києва М.Ю.Ф. присяги судді і направити рекомендації до Вищої ради юстиції про його звільнення з посади судді.

Повідомляю, що всі відомості, подані у цій заяві є правдивими, і я обізнаний з тим, що у випадку поширення мною неправдивої інформації я можу бути притягнутий до встановленої законом відповідальності.

Додатки: 1) копія постанови Шевченківського районного суду м. Києва по кримінальній справі №111111, 2) копія свідоцтва про шлюб, 3) копії свідоцтв про народження дітей, 4) копія статті з газети «Юридическая практика» № 21 (648), 25.05.2010 р.