У цій справі я представляв інтереси відповідача. Позивачем був його старший брат. Цей спір між братами стосувався земельної ділянки і будинку, що належали їхній матері-Моркіній О.О. На початку мати склала заповіт на обох братів порівно. Через деякий час її стан здоров’я значно погіршився, вона стала прикутою до ліжка. Лікарі встановили у неї гіпертонічну хворобу і церебральний атеросклероз. На протязі кількох років догляд здійснював лише молодший син, наймав їй сиділок, купував ліки, забезпечував догляд лікарів. Весь цей час її старший син навіть не навідувався, проживав у іншому місті. Коли у мого клієнта нарешті увірвався терпець щодо безучасті брата у догляді за матір’ю, то той запропонував перевести її до свого міста і помістити до терапевтичного відділення психіатричної лікарні. Так вони і зробили. Після виписки із лікарні за Моркіною, як і раніше, доглядав молодший син. Вона перебувала на обліку у психіатра, який виписував їй заспокійливі. Також додому до неї періодично приходив терапевт. Поскільки старший син ніякої участі у догляді не приймав, то жінка вирішила подарувати належні їй земельну ділянку і будинок молодшому сину. Через наявність у неї гіпертонічної хвороби і церебрального атеросклерозу, перебування на обліку у психіатра, а також на її прохання вона була оглянута комісією психіатрів, які видали їй довідку про здатність усвідомлювати свої дії і керувати ними. Через місяць із цією довідкою жінка у нотаріуса посвідчила договір дарування земельної ділянки і будинку на користь молодшого сина. Через рік Моркіна померла. Старший брат звернувся до суду із позовною заявою про визнання недійсним договору дарування через те, що, на його думку, у момент вчинення договору мати не могла усвідомлювати характер вчинених дій і керувати ними, оскільки була психічно хворою людиною.
Я вступив у цю справу, коли вже були допитані всі свідки – родичі померлої, її сиділки і лікарі, які мали із нею контакт – психіатри і терапевти. Також у справі вже було проведено дві посмертні судово-психіатричні експертизи. Обидві були не на користь мого клієнта. Так, у висновках первинної було вказано, що станом на момент вчинення договору дарування померла виявляла ознаки органічного ураження головного мозку судинного ґенезу (гіпертонічна хвороба, церебральний атеросклероз, дисциркуляторна енцефалопатія, ГПМК – 2005 р.) з вираженими емоційно-вольовими порушеннями, помірним інтелектуально-мнестичним зниженням і параноїдними включеннями. Також було зазначено про неможливість померлої усвідомлювати значення своїх дії та керувати ними. Висновки додаткової експертизи були такі: «1, 2. Станом на момент вчинення договору дарування Моркіна страждала психічним розладом у вигляді «органічного ураження головного мозку судинного ґенезу (гіпертонічна хвороба, церебральний атеросклероз, наслідки повторних гострих порушень мозкового кровообігу) з помірно вираженим психоорганічним синдромом» (F07.0), який тоді істотно впливав на її можливість усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. 3. Моркіна за своїм психічним станом на момент укладення договору дарування не могла повною мірою усвідомлювати значення своїх дії та керувати ними».
Як видно, різниця у висновках первинної і додаткової експертизи полягала у тому, що експерти у акті первинної експертизи зробили категоричні висновки, а експерти, які проводили додаткову експертизу – ймовірні висновки. Із цим я і почав працювати. Я заявив клопотання про допит експертів, які проводили додаткову експертизу. Звичайно, я передбачав, що суд не захоче витрачати час на допит усіх трьох експертів із приводу одних і тих питань. Тому аби у задоволенні цього клопотання не було відмовлено із формальних причин, я зробив це у формі заяви про забезпечення доказів. Ось ця заява.
До Деснянського районного суду м. Києва
представника відповідача – адвоката Стеценка Ю.В.
ЗАЯВА
про забезпечення доказів
У Деснянському районному суді м. Києва розглядається цивільна справа за позовом Моркіна В.В. до Моркіна І.В., третя особа приватний нотаріус О.Д.Р. про визнання договору дарування недійсним.
Згідно ч. 3 ст. 60 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
У справі проводилась додаткова посмертна судово-психіатрична експертиза, про що складено акт від 20.10.2010 р. № 3333.
Цей акт експертизи і його висновки підлягають оцінці судом на предмет інформативності та вірогідності викладених у ньому фактів, повноти та наукової обґрунтованості висновків і відповідей на поставлені питання.
Ваша честь! За своїм змістом висновок експерта є науковим дослідженням факту, що має юридичне значення для винесення судового рішення. При цьому експерт надає наукове обґрунтування цього факту, а потім вже суб’єкти доказування – правове. Дозволимо нагадати, що ще на початку ХХ століття виникла концепція обов’язкової сили експертного висновку, у рамках якої було запропоновано експерта вважати науковим суддею. Ця концепція була у подальшому відкинута, оскільки вона фактично є рецидивом теорії формальної оцінки доказів, коли кожен з них наділявся наперед передбаченою силою.
Згідно ч. 6 ст. 147 ЦПК України висновок експерта для суду не є обов’язковим і оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У силу принципу змагальності сторін сторони у справі мають доводити належність доказів. Для того аби надати правове обгрунтування результатам експертизи, суб’єкт доказування виходить із його наукового обгрунтування експертом. Тому суб’єкт доказування потребує з’ясування повноти та наукової обґрунтованості методики експертного дослідження. Для винесення рішення у справі не може братись лише резолютивна частина експертного висновку.
Звертаємо увагу, що згідно ст. 189 ЦПК України висновок експерта потребує дослідження і оголошується в судовому засіданні. Для роз’яснення і доповнення висновку експерту можуть бути поставлені питання. Першою ставить питання експертові особа, за заявою якої призначено експертизу, та її представник, а потім інші особи, які беруть участь у справі. Якщо експертизу призначено за клопотанням обох сторін, першим ставить питання експертові позивач і його представник.
Пунктом 24 Порядку проведення судово-психіатричної експертизи, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.10.2001 р. № 397, передбачено, що при проведенні експертизи в суді експерт оголошує акт експертизи в судовому засіданні і дає роз’яснення з питань, які виникли в учасників процесу.
Згідно ч. 2 ст. 147 ЦПК України суд має право за заявою осіб, які беруть участь у справі, запропонувати експерту дати усне пояснення свого висновку. Усне пояснення заноситься до журналу судового засідання.
У відповідача та його представника є питання до експертів, які складали акт додаткової посмертної судово-психіатричної експертизи. А тому є необхідність виклику експертів для роз’яснення вказаного експертного дослідження. Лише після отримання відповідей експертів на запитання сторін, а також їх роз’яснень можна говорити про належність чи неналежність акту додаткової посмертної судово-психіатричної експертизи від 20.10.2010 р. № 3333 як письмового доказу.
Відповідно до роз’яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 р. № 14, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 66 ЦПК України одним із видів доказів є висновок експерта.
Згідно ст. 133 ЦПК України особи, які беруть участь у справі і вважають, що подання потрібних доказів є неможливим або у них є складнощі в поданні цих доказів, мають право заявити клопотання про забезпечення цих доказів. Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів.
Із огляду на те, що акт додаткової посмертної судово-психіатричної експертизи від 20.10.2010 р. № 3333 потребує роз’яснень, вважаємо, що для з’ясування його належності чи неналежності як доказу у справі необхідно викликати експертів.
Згідно ст. 168 ЦПК України заяви і клопотання осіб, які беруть участь у справі, розглядаються судом після того, як буде заслухана думка решти присутніх у судовому засіданні осіб, які беруть участь у справі, про що постановляється ухвала. Відповідно до ч. 4 ст. 135 ЦПК України питання про забезпечення доказів вирішується ухвалою.
Відповідно до ст. 209 ЦПК України ухвали суду, які оформлюються окремим процесуальним документом, постановляються в нарадчій кімнаті, підписуються суддею і приєднуються до справи. Згідно ст. 210 ЦПК України вона повинна містити мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу, а також резолютивну частину із зазначенням висновку суду.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 27, 57, 60, 64, 66, 133-135, 168, 189, 209, 210 ЦПК України,
п р о ш у:
1. Розглянути заяву про забезпечення доказів.
2. Викликати експертів до суду для роз’ясненя акту додаткової посмертної судово-психіатричної експертизи від 20.10.2010 р. № 3333. Місцем роботи вказаних експертів є Київський міський центр судово-психіатричної експертизи, адреса: м. Київ, вул. Фрунзе, 103-а.
3. За результатами розгляду цієї заяви постановити ухвалу із зазначенням мотивів і закону, якими керувався суд.
Адвокат Стеценко Ю.В. ____________
При обговоренні цього клопотання відповідач проти його задоволення заперечував, вказавши, що висновки експертизи є зрозумілими. Суд схилявся до того, що достатньо буде допитати одного експерта-доповідача. Я наполіг на тому, що психіатрична експертиза є комісійною, кожен експерт несе відповідальність за надані висновки особисто, а отже кожен експерт повинен мати особистий погляд на питання, які досліджуються. Суд прийняв мою позицію і викликав усіх експертів, які проводили додаткову експертизу.
Зрозуміло, що комісійну експертизу готує лише експерт-доповідач, а інші два експерта лише підписують акт. Заявляючи клопотання про допит трьох експертів, я розраховував на можливу відмінність у їх поясненнях. Однак проблемою стало те, що експерти не прибули до суду усі троє відразу. Першим з’явився доповідач, що надавало можливість іншим двом експертам підготуватись до моїх запитань після спілкування із допитаним колегою. Експерт-доповідач пояснення по суті проведеної експертизи давав плутані, не зміг пояснити відмінність формулювань висновків первинної і додаткової експертиз, а також у якій мірі можна вважати нездатність померлої усвідомлювати характер вчинених дій і керування ними. У наступне судове засідання інші два експерти знову не прибули. Я наполіг на їх повторному виклику. Коли вони нарешті з’явилися до суду, то хоча вони і були «підготовлені» своїм колегою-попередником, однак їх пояснення були такими ж нечіткими і плутаними. Аби довести перед судом неналежність висновків експертів мною було підготовлено міркування, які я пропоную до вашої уваги.
До Деснянського районного суду м. Києва
представника відповідача – адвоката Стеценка Ю.В.
МІРКУВАННЯ
щодо належності як доказу Акту додаткової посмертної
судово-психіатричної експертизи
У справі проводилась додаткова посмертна судово-психіатрична експертиза, про що складено Акт від 20.10.2010 р. № 3333 (далі – Акт). Цей акт експертизи і його висновки підлягають оцінці судом на предмет інформативності та вірогідності викладених у ньому фактів, повноти та наукової обґрунтованості висновків і відповідей на поставлені питання.
Надаємо суду свої міркування щодо належності вказаного Акту як доказу у справі.
1. У висновках 1 і 2 Акту зазначено, що Моркіна О.О. станом на 08.10.2006 р. страждала психічним розладом у вигляді «органічного ураження головного мозку судинного ґенезу (гіпертонічна хвороба, церебральний атеросклероз, наслідки повторних гострих порушень мозкового кровообігу) з помірно вираженим психоорганічним синдромом» (F07.0).
Звертаю увагу, що назву психічного розладу експертами взято у лапки, а також наведено алфавітно-цифрову кодову систему Міжнародної класифікації хвороб (10-й перегляд) (МКХ-10) – F07.0.
Згідно ст. 1 Закону України «Про психіатричну допомогу» психічні розлади – це розлади психічної діяльності, визнані такими згідно з чинною в Україні Міжнародною статистичною класифікацією хвороб, травм і причин смерті.
Відповідно до статті 7 цього Закону діагноз психічного розладу встановлюється відповідно до загальновизнаних міжнародних стандартів діагностики та Міжнародної статистичної класифікації хвороб, травм і причин смерті, прийнятих Міністерством охорони здоров'я України для застосування в Україні.
Взяття експертами психічного розладу у лапки може означати точну відповідність медичній психіатричній термінології. Однак літературне джерело, у якому б наводилась ця назва психічного розладу мотивувальна частина Акту не містить. А отже перевірити, чи дійсно відповідає загальноприйнятій медичній термінології встановлений експертами діагноз психічного розладу не можна. Зокрема, мною перевірялись два джерела, у якому наводиться перелік психічних розладів, виходячи із стандартів МКХ-10 – українське [1] і російське [2]. У жодному із них я не знайшов тієї назви психічного розладу, яку експертами виділено у лапки. У судовому засіданні експерти також не змогли точно послатись на літературне джерело, яким вони користувались. А отже не можна на віру брати усе написане у Акті. На це вказують і усні пояснення експертів, які не змогли розтлумачити зміст наведеної ними кодової системи F07.0.
Обґрунтування висновків експертизи повинно бути викладено у мотивувальній частині акту експертизи. Однак у мотивувальній частині Акту від 20.10.2010 р. навіть не згадується назва психічного розладу, а також значення алфавітно-цифрової кодової системи МКХ-10, наведених експертами у висновках 1, 2 Акту. Один з експертів у судовому засіданні навіть вказав, що для суду назва психічного розладу Моркіної і алфавітно-цифрова кодова система МКХ-10 не мають значення, бо вони для фахівців.
Щодо цього доречним буде зробити посилання на думку доктора медичних наук Первомайського В.Б., який щодо висновків судово-психіатричної експертизи пише: «Эксперт должен не просто формулировать выводы, но указывать их основания в соответствии с требованиями теории аргументации» [3, с. 127].
Зміст висновків 1, 2 Акту потребує детального аналізу. Так, ці висновки відрізняються від висновків 1, 2 первинної експертизи. Згідно Акту посмертної судово-психіатричної експертизи від 13.07.2008 р. № 2222 Моркіна станом на 08.10.2006 р. виявляла ознаки органічного ураження головного мозку судинного ґенезу (гіпертонічна хвороба, церебральний атеросклероз, дисциркуляторна енцефалопатія, ГПМК – 2005 р.) з вираженими емоційно-вольовими порушеннями, помірним інтелектуально-мнестичним зниженням і параноїдними включеннями.
При цьому у первинній експертизі назва психічного розладу не береться у лапки, а також не наведено алфавітно-цифрової кодової системи МКХ-10. Попри розбіжності між висновками двох експертиз щодо психічного розладу Моркіної, наявних чи відсутніх у неї психоорганічного синдрому, дисциркулятивної енцефалопатії, емоційно-вольових порушень, інтелектуально-мнестичного зниження, параноїдних включень, причини цих розбіжностей не вказуються у дослідній частині Акту від 20.10.2010 р.
Звертаю увагу, що згідно п. 4.14 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 року № 53/5 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 3 листопада 1998 р. за № 705/3145, у дослідницькій частині висновку експерта при проведенні повторної експертизи вказуються причини розбіжностей з висновками попередніх експертиз, якщо такі розбіжності мали місце.
2. У висновках 1 і 2 Акту зазначено наявність у Моркіної психоорганічного синдрому. Первинною експертизою цей синдром не виявлено. Проте визначення синдрому є важливим питанням у психіатрії, оскільки МКХ-10, що запроваджена в Україні з 1999 р. характеризується насамперед тим, що основна частина функціональної та органічно обумовленої психічної патології представлена у вигляді синдромальних рубрик [4, с. 77].
Психічні захворювання, як і інші хвороби організму, мають свої специфічні ознаки – симптоми. Симптом – це ознака захворювання, якісно новий, невластивий здоровому організму феномен, який можна виявити за допомогою клінічних методів дослідження. Той чи інший симптом ніколи не проявляється ізольовано, при розвитку хвороби її ознаки спостерігаються в комплексі. Стійка сукупність симптомів з єдиним патогенезом являє собою синдром. Синдром визначає якісні особливості та ступінь глибини психічного захворювання [5, с. 45; 6, с. 160].
Згідно п. 34 Порядку проведення судово-психіатричної експертизи, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.10.2001 р. № 397 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.03.2002 р. за № 219/6507, мотивувальна частина акта експертизи повинна містить обґрунтоване пояснення даних про психічний стан особи та фактів, які встановлені і виявлені при дослідженні об'єктів експертизи.
Оскільки додатковою експертизою встановлено у Моркіної наявність психоорганічного синдрому, чого не було встановлено первинною експертизою, то логічним з точки зору аргументації і необхідним з точки зору положення п. 34 Порядку проведення судово-психіатричної експертизи було б наведення експертами у мотивувальній частині Акту аргументів на користь того, чому вони вважають наявним у Моркіної такого синдрому. Однак у мотивувальній частині Акту конкретні симптоми психоорганічного синдрому та ступінь їх прояву у Моркіної не зазначаються.
У науковій літературі я знайшов таке визначення цього синдрому: «Психоорганічний (енцефалопатичний) синдром – це симптомокомплекс порушень пам’яті, інтелекту й афективності. Для більшості хворих із психоорганічним синдромом характерна астенія. Залежно від нозологічної природи захворювання поєднання основних симптомів буває різним. Так, при амнестичному Косаківському психозі, старечому слабоумстві тощо домінують розлади пам’яті, при прогресивному паралічі чи хворобі Піка страждає інтелект, при пухлинах мозку домінують афективні розлади і т.д. Коли вони легкі, то говорять про органічне порушення рівня особи, якщо тяжкі, то вкладаються у терміни «органічна деменція», парціальна і тотальна» [4, с. 112].
Таким чином, для встановлення наявності психоорганічного синдрому необхідним є встановлення симптомів порушень пам’яті, інтелекту й афективності (сфера емоцій). Ці симптоми детально описані у літературі. Зокрема, симптомами порушень пам’яті є гіпермнезія, гіпомнезія (дисмнезія), амнезія (ретроградна, антероградна, антероретроградна, фіксаційна, парамнезії, псевдоремінісценції, конфабуляції, криптомнезії, амнестична афазія [4, с. 96-97; 7, с. 88-89;]. Вказані порушення пам’яті не були діагностовані за життя Моркіної лікуючими лікарями. Крім того для встановлення діагнозу порушення пам’яті лікуючий лікар повинен був використати певні методики. Зокрема, канд. мед. наук Балабанова Л.М. зазначає, що для дослідження порушень пам’яті використовують такі методики: заучування 10 слів, заучування розповідей, метод піктограм, метод опосередкованого запам’ятовування (за Леонтьєвим) [8, с. 403].
Вважаю доречним навести декілька тез відомого радянського психолога, засновника нейропсихології – науки про зв'язок мозку із психічними процесами, О.Р. Лурії: «Известно, например, что подавляющее большинство больных с мозговыми поражениями (органическими и функциональными) предъявляют жалобы на «ухудшение памяти». Однако это «ухудшение памяти» может иметь в своей основе самые различные причины. Поэтому совершенно естественно, что задача уточнить структуру и значение симптома, квалифицировать дефект и выделить лежащие в его основе факторы требует особых методов исследования. Для этой цели больной должен быть поставлен в специально организованные условия, которые давали бы возможность с максимальной отчетливостью выявить соответстующий дефект и ближе проникнуть в его структурные особенности. Только при этих условиях можно получить данные, нужные для квалификации тех факторов, которые его вызвали. Таким требованиям отвечают нейропсихологические методы исследования больного» [9, с. 19]. «Нейропсихологическое исследование никогда не должно ограничиваться простым указанием на «снижение» той или другой формы психической деятельности. Оно всегда должно давать качественный (структурный) анализ наблюдаемого симптома, указывая (в той мере в какой это возможно), какой характер носит наблюдаемый дефект и в силу каких причин (или факторов) этот дефект появляется» [9, с. 24].
Усі три експерта, що проводили додаткову експертизу, вказали у судовому засіданні, що їм не відомо про використання лікуючими лікарями будь-яких методик для діагностики у Моркіної порушень пам’яті, а також те, що ними не досліджувались протоколи психодіагностики. Оскільки цього не робилось, то вважається, що Моркіна не мала розладів пам’яті.
Інтелект – це здатність людини користуватись розумовими операціями [7, с. 90]. Інтелект у психіатрії, патопсихології, психології пов’язують із мисленнєвою діяльністю. Розлади мислення у психіатрії поділяються на три групи: специфічні види патологічного мислення – маячення (первинні, образні та афективні (чуттєві)) і обсесії (нав’язливі стани, явища); розлади перебігу думок – прискорення, загальмованість, закупорка (шперунг), статечність (грузність, застигання) мислення; порушення відчуття володіння своїми думками – розірваність, паралогічність мислення [4, с. 83-90; 5, с. 47].
Балабанова Л.М. зазначає, що для дослідження порушень мислення використовують такі методи: метод класифікації; метод виключення предметів; бланкові методи; співвідношення метафор, прислів’їв і фраз; пояснення сюжетних картинок; дослідження асоціацій [8, с. 404-405].
Ці ж методики називаються і Зейгарник Б.В.: методи класифікації і виключення предметів; пояснення прислів’їв і метафор; віднесення фраз до прислів’їв; метод піктограм [10, с. 110-127].
Важливо зазначити, що серед розладів інтелекту називають слабоумство [4, с. 111]. Однак усі три експерта у судовому засіданні підтвердили, що у Моркіної не було встановлено слабоумство.
Для дослідження рівня інтелекту у психології, патопсихології, психіатрії використовують тест Векслера і тест Равена [8, с. 272-273; 11, с. 29].
У судовому засіданні експерти пояснили, що їм не відомо про використання лікуючими лікарями будь-яких методик психодіагностики у Моркіної порушень інтелекту і розладів мислення, а також те, що ними не досліджувались такі протоколи психодіагностики. А тому можна говорити, що Моркіна не мала патологічних порушень інтелекту і розладів мислення.
Стосовно афективності як симптому психоорганічного синдрому слід вказати, що афекти у психіатрії – це сильні емоційні пориви, що супроводжуються руховими реакціями. Вони пов’язані зі зниженням здатності самовладання, керування своїми діями і стримування своїх вчинків. Розрізняють фізіологічні і патологічні афекти. Фізіологічні афекти виявляються у пубертатному періоді, у юнаків, у жінок при вагітності, клімаксі, післяпологовому періоді, в період інволюції. При фізіологічному афекті свідомість особи не затьмарена. Патологічні афекти супроводжуються тимчасовим вимиканням або глибоким затьмаренням свідомості [7, с. 91], з’являється неадекватна поведінка, галюцинаторні розлади. Тривалість патологічного афекту рахується хвилинами. Закінчується такий стан сном, повною прострацією, вираженими вегетативними розладами [8, с. 393].
Але жоден із лікуючих лікарів Моркіної не відмічали у неї фізіологічні чи патологічні афекти. У мотивувальній частині Акту не наводиться аргументації щодо цього, а отже вважається, що у Моркіної не відмічалось станів афектів.
Також у медичній документації ми не знайдемо поміток лікарів про наявність розладів сприйняття у Моркіної – ілюзій, галюцинацій, сенестопатій, метаморфопсій [4, с. 79-83].
Таким чином, за відсутності у Акті критеріїв діагностування і симптомів порушень пам’яті, мислення, сприйняття, інтелекту й афективності у Моркіної необґрунтованим є постановлення експертами діагнозу – психоорганічний синдром.
3. Щодо гіпертонічної хвороби і церебрального атеросклерозу у Моркіної, вказаних у висновках 1, 2 Акту, слід сказати таке. Ці хвороби мали місце за її життя. Але їх наявність автоматично не тягне за собою неможливість усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Це соматичні хвороби, які можуть супроводжуватись занепадом психічної діяльності. У навчальних посібниках із судової психіатрії зазначається, що при судинних захворюваннях головного мозку, якими є гіпертонічна хвороба і церебральний атеросклероз, визнаються недієздатними лише особи із виразним атеросклеротичним слабоумством [4, с. 137-139; 5, с. 73-74; 7, с. 130; 12, с. 182].
У посібнику, рекомендованому до друку Міністерством освіти і науки України, зазначається: «Визначення дієздатності осіб із судинними захворюваннями головного мозку в зв’язку з їх тенденцією, з одного боку, до прогресування і наростання психоорганічної психосимптоматики, з іншого боку – до певної хвилеподібності перебігу з коливаннями вираженості хворобливих проявів, нерідко є утрудненим. Справа ускладнюється й тим, що це питання часто стосується минулого часу, виникає після смерті особи, котра склала заповіт або оформила якийсь інший юридичний документ чи акт. Також є складними для судово-психіатричної оцінки стани, що розвинулися у хворих після мозкового крововиливу. При цьому в гострому періоді, який протікає з порушенням свідомості, глибокими розладами пам’яті, порушеннями мови та іншими симптомами, хворі повинні визнаватися недієздатними, а вчинені ними угоди чи інші оформлені юридичні акти – недійсними.
У хронічному періоді експертна оцінка визнається ступенем і глибиною психічних змін, що виникли в наслідків мозкового крововиливу. При цьому наявність післяінсультного слабоумства виключає дієздатність, відсутність же значних залишкових психопатологічних симптомів не перешкоджає визнанню особи дієздатною» [4, с. 139].
Ще раз повторюся – експерти у судовому засіданні одностайно заявили – у Моркіної не було встановлено слабоумство. 02.09.2006 р. Моркіна була оглянута лікарем-психіатром К.Г.М., яка не виявила у неї психопатологічних симптомів і визнала Моркіну дієздатною. На моє запитання експерти відповіли, що ними не встановлено погіршення стану фізичного і психічного здоров’я Моркіної у період із 02.09 до 08.10.2006 р., а також те, що у цей період часу Моркіна була у перед- чи післяінфарктному або інсультному стані. Експерти не змогли назвати її рівень артеріального тиску у цей період. Це підтверджується і самим Актом експертизи – будь-якої інформації про стан фізичного і психічного здоров’я Моркіної у період із 02.09 до 08.10.2006 р. нема.
Із цього випливає висновок: при тому перебігу гіпертонічної хвороби і церебрального атеросклерозу, який був у Моркіної станом на 08.10.2006 р., вона була дієздатною.
4. Украй непереконливим є висновок 3 Акту про неможливість Моркіної повною мірою усвідомлювати значення своїх дії та керувати ними. Неясно, що це за «повна міра» і як її слід визначати, виходячи із того, що самі експерти визнали у судовому засіданні, що із поставленим ними діагнозом Моркіну не можна було визнати недієздатною.
Експерти у судовому засіданні не змогли розтлумачити визначену ними алфавітно-цифрову кодову систему МКХ-10 F07.0. Якби вони це зробили, то можна було говорити про визначення ними клінічної виразності стану, етіології та інших більш детальних характеристик глибини встановлених експертами психічних розладів у Моркіної. А це б дозволило встановити міру усвідомлення значення своїх дії та керування ними.
Ось яке тлумачення алфавітно-цифрової кодової системи МКХ-10 дається у навчальному посібнику із судової психіатрії, рекомендованого до друку Міністерством освіти і науки України: «Тримірний код є обов’язковим рівнем кодування. Четверта і наступна цифри застосовуються для докладнішої характеристики психічного розладу. Літера, перша і друга цифри коду визначають клас, групу розладів, до яких належить захворювання або розлад, і саме захворювання або розлад. Четвертий і наступні після крапки знаки коду характеризують форму, стан, етіологію й інші ознаки. Наприклад, F-02.83 – клас психічні розлади (F), органічні психічні розлади (F-0), деменція (F-02), деменція при уточнених хворобах, класифікованих в інші рубрики (F-02.8), у зв’язку з якою хворобою – епілепсією (F-02.83)» [4, с. 78].
У даному прикладі наведено п’ятимірний код із його тлумаченням. Експертами приведено чотиримірний код, але у мотивувальній частині він навіть не згадується, а отже тлумачення його нема. Як було вже зазначено, тримірний код є обов’язковим рівнем кодування. Експерти записали перші три коди – F07. За МКХ-10 коди F00—F09 означають «Органічні, включаючи симптоматичні, психічні розлади». Тобто перші три коди назвати досить просто, але саме послідуючі коди визначають форму, стан, етіологію й інші ознаки психічного розладу. Експерти зазначили лише четвертий код 0. П’ятого коду нема. Відсутність аргументації у мотивувальній частині Акту, а також неможливість розтлумачити у судовому засіданні значення записаних кодів МКХ-10 дозволяють сумніватися у тому, що експертами правильно кваліфікований зазначений у висновках 1, 2 Акту психічний розлад. Клінічну виразність і глибину ураження експертами не доведено.
Однак важливою для вирішення справи є та обставина, що експерти заперечили категоричність висновку 3 первинної експертизи про неможливість Моркіною усвідомлювати значення своїх дії та керувати ними.
Обгрунтування висновків 1, 2, 3 Акту експертизи щодо можливості Моркіної усвідомлювати значення своїх дії та керувати ними знаходимо у останньому абзаці мотивувальної частини Акту на стр. 16 – підекспертна «виявляла інтелектуально-мнестичні, емоційно-вольові та особистісні порушення не у значному, а у помірно-вираженому ступені, що не позбавляло її можливості усвідомлювати значення своїх дій, а лише істотно впливали на можливість під експертної усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними».
Статтею 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» проголошено презумпцію психічного здоров’я – кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Як вже зазначалось, психічними розладами згідно статті 1 цього Закону є розлади психічної діяльності, визнані такими згідно з чинною в Україні Міжнародною статистичною класифікацією хвороб, травм і причин смерті.
За життя Моркіній не встановлювався діагноз щодо наявності у неї психічного розладу, передбаченого МКХ-10. Вона вважалася психіатрами дієздатною, а отже належний стан її психічного здоров’я презюмується, тобто він не потребує доказування. Поскільки у висновках 1, 2 Акту експертизи встановлено наявність у Моркіної психічного розладу із посиланням на такий розлад, що передбачено МКХ-10, то саме експерти повині навести докази наявності психічного розладу у Моркіної. Усі сумніви у силу принципу презумпції психічного здоров’я трактуються на користь належного стану її психічного здоров’я.
У судовому засіданні експерти зазначили, що за станом психічного здоров’я Моркіну можна було визнати лише обмежено дієздатною. Але «дієздатність», як і «обмежена дієздатність» є юридичними, а не медичними категоріями. Не лікарі визнають особу обмежено дієздатною, а суд. Тому висловлювання експертів про можливу обмежену дієздатність Моркіної не мають ніякої цінності для вирішення справи.
Звертаю увагу, що застосування експертами такого виразу, як «інтелектуально-мнестичні, емоційно-вольові та особистісні порушення» нічим не обґрунтований. Це просто фраза, яка не містить ніякої аргументації і спрямована на те, що читач цього Акту не розуміється на медичній термінології і все написане сприймає на віру.
Кожне із вказаних експертами порушень (інтелектуально-мнестичні, емоційно-вольові та особистісні) є узагальнюючим поняттям. Так, вище мною вже наводились ті порушення пам’яті, мислення, сприйняття та інтелекту, які розглядаються у психіатрії, а також те, що за поняттям, наприклад, «порушення пам’яті» стоїть ціла низка розладів цієї психічної властивості із окремими симптомами, а також комплекс методик, якими ці розлади діагностуються.
Така ж сама ситуація із розладами емоцій, волі, особистісними порушеннями. Зокрема, розладами в сфері емоцій і почуттів у психіатрії називають гіпотимію (депресивний афект, депресія), ейфорію, морію, екстаз, раушманію, гіпертимію (маніакальний афект, манія) [4, с. 91-92]. Для їх діагностики застосовують тест Спілбергера, метод кольорових виборів Люшера [11, с. 29]. Вольові розлади – це гіпобулія, гіпербулія, абулія, парабулія, гіпокінезія, ступор, гіперкінезії [4, с. 91-92].
Але жоден із цих розладів не був діагностований хоч кимось із лікарів-психіатрів за життя Моркіної. Назви цих розладів не наводяться у мотивувальній частині Акту експертизи. Також не вказано, які саме особистісні порушення мали місце у Моркіної. Для дослідження особистості у патопсихології і психіатрії використовують проективні методи вивчення особистості (ТАТ, метод Роршаха, ММРІ), метод дослідження самооцінки (варіант методики Дембо-Рубінштейн) [8, с. 266-267, 406; 11, с. 29].
Звертаю увагу, що у електронній публікації «Критерії діагностики і психотерапії розладів психіки та поведінки», підготовленої українськими психіатрами, зазначається, що розлади особистості і поведінки внаслідок хвороби, ушкодження і дисфункції головного мозку (F07), а саме органічний розлад особистості (F07.0) діагностується за допомогою патопсихологічних методів діагностики (таблиці Шульте, метод Векслера, метод А.Р. Лурія) і параклінічних методів (дифузні ЕЕГ-зміни, нейровізуалізаційні ознаки атрофічних процесів) [1]. Але ці методики діагностики не використовувались за життя Моркіної. Мотивувальна частина Акту експертизи не містить посилань на результати таких психодіагностичних досліджень Моркіної. Це ж підтвердили і експерти у судовому засіданні.
У зв’язку із цим вважаю доречним навести цитату із роботи Первомайського В.Б. «Презумпции в психиатрии», опубліковану в журналі «Вісник Асоціації психіатрів України» №2 за 1995 р.: «Необходимость доказательства психического заболевания исключает его диагностику на основании т.н. «отдельных галюцинаций», «отрывочных бредовых идей», неясной симптоматики «полиморфного, псевдо… и подобного характера» и прочих «психопатологических» феноменов, ссылок на диссимуляцию при отсутствии описания собственно признаков психической болезни, что часто встречается как в медицинских картах, так и в научных работах» [3, с. 115-116].
Подібну ситуацію ми маємо із Актом експертизи. Висновок 3 Акту про те, що Моркіна за своїм психічним станом не могла повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними експерти обгрунтовують останнім абзацем мотивувальної частини, у якому вони пишуть, що Моркіна «виявляла інтелектуально-мнестичні, емоційно-вольові та особистісні порушення не у значному, а у помірно-вираженому ступені». Як зазначено вище, вказані експертами порушення не конкретизовані і не були діагностовані загальноприйнятними методиками. Якби були протоколи проведення психодіагностичних методик, то тоді можна було б говорити про ступінь порушень, оскільки більшість методик мають цифрові шкали, за якими можна виміряти ту чи іншу психічну функцію або визначити психічний стан, у якому перебуває піддослідна особа.
Результатів таких досліджень Моркіної немає. Це означає, що лікарі-психіатри, які її оглядали не вважали за потрібне застосовувати до неї методи психодіагностики, оскільки не вбачали у неї психічних патологій. Це ж підтверджується і константуванням експертами показань лікарів С.Н.П., М.Н.П., Б.Г.М., К.Г.М., К.М.І., які всі сказали, що Моркіна не виявляла яких-небудь психічних порушень (стр. 14-16 Акту).
5. Слід відмітити, що свідчення вказаних лікарів відкинуті експертами. Це потребує детального розгляду. Так, свідчення лікарів С.Н.П., М.Н.П., Б.Г.М. наводяться на стр. 15 Акту. Дивують аргументи неприйняття свідчень вказаних лікарів експертами: «свідчення лікарів поліклініки С.Н.П., М.Н.П., Б.Г.М. про те, що підекспертна при її оглядах ними в період весни 2005-2006 рр. не виявляла яких-небудь психічних порушень, не находять собі відповідного змістовного підтвердження в медичній документації підекспертної (зокрема тому, що амбулаторна м/карта підекспертної з поліклініки відсутня, а до суду було надано лише «довідку»)». Але такий висновок експертів прямо суперечить принципу презумпції психічного здоров’я. За їх логікою виходить, що якщо не було медичної карти, то це свідчить про психічний розлад у Моркіної. Це абсурдно. Далі експерти наводять такий аргумент: «До того ж привертає увагу те, що хронологічно огляди підекспертної даними свідками, «вкраплюються» в часові періоди, відносно яких медична документація підекспертної за період з січня 2005 р. по червень 2006 р. (див. попередній абзац) об’єктивно відображає тоді у неї досить суттєвих психічних та поведінкових порушень». По-перше, цей аргумент також суперечить принципу презумпції психічного здоров’я, бо ніхто із лікарів-психіатрів не діагностував у Моркіної психічних розладів відповідно до стандартів МКХ-10. По-друге, цей же принцип зобов’язує експертів точно вказати наявні у Моркіної «психічні та поведінкові порушення», а також конкретні записи про це у медичній документації і саме станом на 08.10.3006 р. Таких записів взагалі нема. Експерти у судовому засіданні показали, що вони не знають, який фізичний і психічний стан був у Моркіної у період після огляду її психіатром 02.09.2006 р. і до 08.10.2006 р. По-третє, експерти зазначають у попередньому абзаці про «патологію психіки у вигляді інтелектуально-мнестичних і емоційно-вольових та особистісних порушень психоорганічного характеру, ступінь вираженості яких трактувалась спеціалістами, що оглядали підекспертну, в діапазоні «легко-помірновиражених», або ніяк не трактувались по ступеню своєї вираженості». Про неконкретність і недопустимість з точки зору принципу презумпції психічного здоров’я формулювання типу «інтелектуально-мнестичні, емоційно-вольові та особистісні порушення» я вже зазначав, а тому не буду повторюватись. Крім того, лікар може трактувати фізичний та психічний стан особи, виходячи із свого професійного досвіду і він за це несе відповідальність. А тому можна зробити висновок, що будь-яких обгрунтованих аргументів на спростування свідчень лікарів С.Н.П., М.Н.П., Б.Г.М. на предмет невиявлення ними психічних порушень у Моркіної експертами не наведено.
Також експертами відкинуті свідчення лікаря-психіатра К.М.І. про те, що Моркіна не виявляла психічних порушень (стр. 15-16 Акту). При цьому експерти посилаються на записи, зроблені цим лікарем 29.06 і 10.10.2005 р. Але ці записи зроблені більше ніж за один рік до 08.10.2006 р. Тому ніякої інформативної ціності для встановлення психічного стану Моркіної 08.10.2006 р. не мають. Але важливим є те, що Моркіна перебувала під наглядом К.М.І. з червня 2005 р. до дня смерті у 2008 р. Тобто, якби у Моркіної дійсно були прогресуючі психічні розлади, то цей лікар їх обов’язково б відмітив, хоча б після 08.10.2006 р. Свідчення К.М.І. повністю співвідносяться із його діями як лікаря-психіатра – ним не було встановлено психічний розлад у Моркіної, а отже й не встановлювався психіатричний діагноз із посиланням на МКХ-10. Із точки зору презумпції психічного здоров’я експерти повинні були конкретно зазначити у Акті ті «значні мнестичні, емоційно-вольові, афективні і особистісні порушення», які начебто записав К.М.І. у медичну карту. А оскільки експертами цього не зроблено, то вважається, що ніяких психічних порушень не було.
Експертами критично оцінено пояснення лікаря-психіатра К.Г.М. про те, що під час огляду нею Моркіної 02.09.2006 р., остання не виявляла суттєвих психічних і поведінкових порушень. При цьому експерти відмітили невідповідність такому висновку записів протоколу обов’язкових попереднього та періодичного оглядів, а також те, що в показах К.Г.М. не знайшов ніякого відображення факт перебування Моркіної в минулому на стаціонарному лікуванні в психіатричній лікарні. По-перше, К.Г.М. надала суду свої пояснення щодо обставин справи, які викладені на арк. 276-280 тому І справи. Зокрема, вона зазначила таке: «02.09.2006 року до нас звернулась Моркіна. Жінка була після інсульту. Мені дали її медичну картку, я з нею ознайомилась. Там була виписка з психіатричної лікарні… Мною було встановлено, що вона розуміє значення своїх дій і в неї немає «слабоумія». Вона чітко висловлювала своє бажання скласти заповіт на сина. В неї не було психічних порушень. Її поведінка не викликала сумніву в її психічному стані» (арк. справи 277 т. І). Тобто К.Г.М. було відомо про перебування Моркіної у 2005 р. на стаціонарному лікуванні в психіатричній лікарні, а отже аргумент експертів не підтверджується.
По-друге, для обставин справи, а отже й для експертів, значення повинен мати не протокол, складений К.Г.М., а її свідчення як лікаря-психіатра щодо психічного стану оглянутої нею Моркіної. Згідно статті 11 Закону України «Про психіатричну допомогу» психіатричний огляд проводиться з метою з’ясування: наявності чи відсутності в особи психічного розладу, потреби в наданні їй психіатричної допомоги, а також для вирішення питання про вид такої допомоги та порядок її надання. Психіатричний огляд проводиться лікарем-психіатром на прохання або за усвідомленою згодою особи. Моркіна добровільно звернулась до психіатра для огляду, про що свідчить її письмова заява (арк. справи 215, т. І). Лікар-психіатр К.Г.М. оглянула Моркіну і встановила відсутність патології психіки, що позбавляла Моркіну можливості усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Вважаю, що саме цьому факту експерти повинні були дати обґрунтування. Але ніякої оцінки цьому експертами не надано.
6. Декілька слів хотів би приділити факту перебування Моркіної у 2005 р. на стаціонарному лікуванні в клінічній психіатричній лікарні, оскільки експерти через нього критично оцінили пояснення лікаря-психіатра К.Г.М.
Моркіна перебувала на стаціонарному лікуванні в психосоматичному відділенні. Назва відділення передбачає, що вона могла поступити туди не із психічними розладами для отримання психіатричної допомоги, а із соматичними хворобами, які можуть впливати на психічну діяльність. Якщо Моркіній надавалась психіатрична допомога у зазначеному медичному закладі, то лікуючим лікарем повинні були бути дотримані вимоги Закону України «Про психіатричну допомогу».
Так, згідно ст. 1 цього Закону стаціонарна психіатрична допомога – це психіатрична допомога, що включає в себе обстеження стану психічного здоров'я осіб на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд, медико-соціальну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади, і надається в стаціонарних умовах понад 24 години підряд.
Згідно ст. 11 Закону у медичній документації фіксуються дані психіатричного огляду з висновком про стан психічного здоров'я особи, а також причини звернення до лікаря-психіатра та медичні рекомендації.
Виходячи із цього, якщо Моркіній надавалась психіатрична допомога, то медична документація має включати описання діагностики психічних розладів і їх лікування. Крім того, як вже зазначалося, відповідно до ст. 11 Закону психіатричний огляд проводиться з метою з'ясування: наявності чи відсутності в особи психічного розладу, потреби в наданні їй психіатричної допомоги, а також для вирішення питання про вид такої допомоги та порядок її надання. Психіатричний огляд проводиться лікарем-психіатром на прохання або за усвідомленою згодою особи. Заява повинна бути подана у письмовій формі та містити відомості, що обгрунтовують необхідність проведення такого огляду.
У медичній картці є листок огляду та консультацій спеціалістами, записаний лікуючим лікарем Р.І.Н.: «Ранее у психиатра не лечилась. Наследственность псих. заболеванием, якобы, не отягощена». Тобто, якщо первинний огляд лікарем Р.І.Н. носив характер психіатричного огляду, то Р.І.Н. повинна була взяти у Моркіної письмову заяву про проведення огляду і лікування. Однак письмової заяви від Моркіної у картці нема. Такої заяви не треба, якщо допустити, що Р.І.Н. проводила не психіатричний, а інший медичний огляд. Виходячи з того, що Р.І.Н. є завідуючим психосоматичного відділення, то можна допустити, що вона проводила огляд як терапевт. На користь цього свідчить і сам зміст медичної картки. Наприклад, позначено такий план обстеження: «общеклинические, ЭКГ, Р-гр. ОГК, консультация терапевта, невролога». А як же стосовно методів діагностики психічних розладів у Моркіної? Адже Р.І.Н. записала, що раніше Моркіна у психіатра не лікувалась.
Згідно ст. 7 Закону «Про психіатричну допомогу» діагноз психічного розладу встановлюється відповідно до загальновизнаних міжнародних стандартів діагностики та Міжнародної статистичної класифікації хвороб, травм і причин смерті, прийнятих Міністерством охорони здоров'я України для застосування в Україні. Критерії діагностики і лікування психічних розладів та розладів поведінки затверджені Наказом МОЗ України від 27 жовтня 2000 року № 271.
Згідно виписки з історії хвороби Моркіній було зроблено ЕКГ, ренген органів грудної клітини, аналіз сечі, аналіз крові, мазок із зева, аналіз калу. Експерт-доповідач у судовому засіданні повідомив, що результати таких методів не дозволяють визначити психічний розлад.
Згідно виписки, а також епікризу лікар Р.Н.І. не застосовувала методи психодіагностики, нею не встановлено діагноз відповідно до МКХ-10. Також у виписці з історії хвороби лікар Р.І.Н. написала: «Результаты обследований: больная осматривалась психиатром, невропатологом»; «больная выписана домой в сопровождении родственников под наблюдение невропатолога по месту жительства».
Історія хвороби також містить дві картки кабінету функціональної діагностики, на обкладинці яких записано діагноз Моркіної: на одній – гіпертонічна хвороба ІІ ступеню, на іншій – ИБС (ишемическая болезнь сердца). Але ці захворювання є соматичними, а не психічними.
Таким чином, медична документація щодо перебування Моркіної на стаціонарному лікуванні у клінічній психіатричній лікарні дозволяє дійти висновків:
1) нема доказів згоди Моркіної на огляд її психіатром і надання їй психіатричної допомоги у цьому медичному закладі;
2) лікуючий лікар Р.І.Н. не проводив психодіагностику психічних розладів і визначав діагноз відповідно до МКХ-10;
3) застосовані щодо Моркіної методи діагностики (ЕКГ, рентген органів грудної клітини, аналіз сечі, аналіз крові, мазок із зева, аналіз калу) визначають фізичний стан здоров’я і не дозволяють встановити наявність психічного розладу;
4) запис лікуючим лікарем Р.І.Н. у виписці з історії хвороби, що Моркіна оглядалась психіатром і невропатологом може визначати, що сама Р.І.Н. не проводила психіатричний огляд, інакше навіщо їй направляти Моркіну на огляд до психіатра;
5) запис лікуючим лікарем Р.І.Н. у виписці з історії хвороби, що Моркіна виписана додому під нагляд невропатолага може визначати, відсутність психічного розладу, котрий потребує нагляду психіатра.
Ці висновки схиляють до того, що Моркіна проходила лікування соматичного, але не психіатричного захворювання.
Також важливо зазначити, що у Акті експертизи ніяк не вказано зв'язок між лікуванням Моркіної у клінічній психіатричній лікарні з 18.04 до 12.06.2005 р. із визначенням психічного стану Моркіної 08.10.2006 р. Адже пройшло більше року. Згідно п. 7 Порядку проведення судово-психіатричної експертизи предметом експертизи є визначення психічного стану осіб, яким призначено експертизу, у конкретні проміжки часу і відносно певних обставин, що становлять інтерес для суду.
Таким часом і обставинами є дата підписання Моркіною спірного договору дарування 08.10.2006 р. А тому такий зв'язок повинен був бути доведеним експертами, адже матеріали справи показують, що після виписки з клінічної психіатричної лікарні Моркіна неодноразово оглядалась лікарями, в тому числі психіатрами, якими не було виявлено психічних розладів.
Вказані вище вибірковість експертами щодо окремих матеріалів справи, неаргументованість мотивувальної частини і невідповідність її висновкам Акту експертизи не дозволяють вважати Акт належним доказом у справі.
Свою фаховість щодо оцінки Акту експертизи підтверджую дипломами про вищу освіту за спеціальністю «Психологія» і кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза. Психологія і психіатрія як науки мають одне походження, у них застосовуються одній й ті ж методики психодіагностики.
Список використаної літератури:
1. Критерії діагностики і психотерапії розладів психіки та поведінки [Електронний ресурс] / Під ред. Б. В. Михайлова, С. І. Табачнікова, О. К. Напреєнка, В. В. Домбровської // Новини української психіатрії. — Харків, 2003. — Режим доступу: http://www.psychiatry.ua/books/criteria
2. Международная классификация болезней (10-й пересмотр). Классификация психических и поведенческих расстройств / под ред. Ю.Л. Нуллера, С.Ю. Циркина. СПб.: Адис, 1994. – 304 с.
3. Первомайський В.Б. Судебно-психиатрическая експертиза: статьи (1989-1999). – К.: Сфера, 2001. – 184 с.
4. Левенець І.В. Судова психіатрія: Навчальний посібник. – Тернопіль: Економічна думка, 2005. –328 с.
5. Жабокрицький С.В. Судова психіатрія: Навч. Посіб. / С.В. Жабокрицький, А.П. Чуприков. – К.: МАУП, 2004. – 176 с.
6. Психіатрія: Курс лекцій: Навчальний посібник / В.С. Бітенський, П.І. Горячов, Е.В. Мельник та ін.; За ред. В.С. Бітенського. – Одеса: Одес. держ. мед. ун-т, 2004. – 354 с.
7. Марчук А.І. Судова психіатрія. Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2004. – 240 с.
8. Балабанова Л.М. Судебная патопсихология (вопросы определения нормы и отклонений). – Д.: Сталкер, 1998. – 432 с.
9. Методы нейропсихологической диагностики: Хрестоматия / Под ред. Е.Ю. Балашовой, М.С. Ковязиной. – М.: Издательство Московского психолого-социального института; Воронеж: Издательство НПО «МОДЭК», 2009. – 528 с.
10. Зейгарник Б.В. Патопсихология: учеб. Пособие для студ. высш. учеб. заведений / Б.В. Зейгарник. – 5-е изд., стер. – М.: Издательский центр «Академия», 2007. – 208 с.
11. Вітенко І.С. Медична психологія: [Підручник] / І.С. Вітенко. – К.: Здоров’я, 2007. – 208 с.
12. Білецький Є.М., Білецька Г.А. Судова медицина та судова психіатрія. Навчальний посібник. – Х.: Одіссей, 2008. – 200 с.
Додатки: 1) копія диплома про вищу освіту; 2) копія диплома кандидата юридичних наук; 3) копії матеріалів навчально-наукової літератури з судової психіатрії на 15 арк.
Адвокат Стеценко Ю.В. ____________
Після наведення мною вказаних міркувань у справі були проведені судові дебати, після яких судом було проголошено рішення – у задоволенні позову відмовити.