Київський апеляційний адміністративний суд розглянув скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПуАТ «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва у справі щодо визнання нікчемним договору банківського вкладу.
У цій справі суд першої інстанції задовольнив позов вкладника, визнав протиправним та скасував рішення відповідача про визнання нікчемним договору банківського вкладу, укладеного між позивачем та ПуАТ «Дельта Банк», зобов'язав відповідача подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про позивача, як вкладника, якому необхідно здійснити виплату відшкодування за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Із цим рішенням суду можна ознайомитись за лінком http://reyestr.court.gov.ua/Review/65436692
Інтереси позивача у цій справі представляє адвокат Стеценко Юрій.
За результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд залишив її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Про зміст апеляційної скарги відповідача та позицію сторони позивача можна дізнатись із заперечень представника позивача, що наводяться нижче.
До Київського апеляційного адміністративного суду
адвоката Стеценка Ю.В., представника позивача
справа № 826/1189/16
ЗАПЕРЕЧЕННЯ
на апеляційну скаргу
1. Апелянт намагається підвести відносини мого клієнта із ПуАТ «Дельта банк» під якусь загальну практику, яка визначена самим апелянтом. Так, у апеляційній скарзі пишеться:
«За результатами перевірки виявлено наявність ознак нікчемності у ряді договорів банківського вкладу (депозиту), що були укладені між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та фізичними особами-клієнтами Банку після 16.01.2015 року включно.
Так, дії певних фізичних осіб щодо перерахування з власних поточних рахунків коштів на вкладні (депозитні) рахунки інших фізичних осіб, відкриті в АТ «Дельта Банк», були зумовлені тим, що сума грошових коштів на рахунках клієнтів - ініціаторів операцій на момент здійснення операції перевищувала суму граничного розміру відшкодування грошових коштів Фондом, і, відповідно, з огляду на незадовільний стан платіжної дисципліни АТ «Дельта Банк», для таких клієнтів існували ризики щодо незадоволення кредиторських вимог в результаті ліквідації АТ «Дельта Банк» та реалізації його майна».
Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Законодавством України не передбачена відповідальність однієї особи за дії іншої особи. Тому такі аргументи апелянта, як «дії певних фізичних осіб», «незадовільний стан платіжної дисципліни АТ «Дельта Банк»», визнання цього банку проблемним, не можуть бути застосовані до мого клієнта. Про якісь конкретні протиправні дії позивача апелянт не зазначає.
2. Далі апелянт пише, що «операції із перерахування грошових коштів з поточних рахунків фізичних осіб на вкладні (депозитні) рахунки фізичних осіб, відкриті в Банку, які були здійснені в період дії Постанови Національного банку України № 692/БТ від 30.10.2014 року «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії проблемних» (далі - «Постанова»). Відповідно до зазначеної Постанови було прийнято рішення про віднесення АТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних на строк 180 днів та запроваджено обмеження в його діяльності, зокрема, Банку було заборонено проведення будь-яких операцій, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом, крім договорів, укладених до набрання чинності Постановою, умовами яких передбачено поповнення вкладів фізичних осіб за рахунок відсотків».
Цей же аргумент був наведений у письмовому запереченні представника Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПуАТ «Дельта банк» Кадирова В.В. на позовну заяву мого клієнта. Суд першої інстанції у мотивувальній частині постанови у спростування цього аргументу відповідача послався на ст.ст. 67 і 75 Закону України «Про банки та банківську діяльність», пп. 5.1, 5.2, 5.3 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління національного банку України № 346 від 17.08.2012 р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.09.2012 р. за № 1590/21902. Із огляду на положення цих нормативно-правових актів суд першої інстанції зробив висновок:
«Отже, вказаними законодавчими актами не встановлено заборони банку після визнання його проблемним укладати договори, відкривати поточні рахунки та зараховувати на рахунок кошти.
Крім того, рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею, а отже позивач не міг знати про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії проблемних».
На цей висновок суду першої інстанції апелянт не наводить ніяких аргументів, а отже погоджується із ним.
3. Узагальнення апелянтом якихось випадків, які не мають ніякого відношення до мого клієнта, можна спостерігати і щодо такого аргументу, наведеного у апеляційній скарзі: «переважна більшість укладених Договорів банківського вкладу (депозиту) містить умову, що зарахування Вкладу на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку вкладника, відкритого в банку, або готівкою через касу Банку. Більш того, відповідно до пункту 5.11. Правил банківського обслуговування фізичних осіб у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» (далі - Правила), затверджених Рішенням Ради директорів АТ «Дельта Банк» Протоколом № 14 від 20 березня 2013 року (з відповідними змінами) зарахування на вкладний (депозитний) рахунок грошових сум для Вкладника від третьої особи не допускається».
Питання щодо зарахування коштів на рахунок позивача шляхом безготівкового переказу від третьої особи детально викладено у мотивувальній частині постанови суду першої інстанції. Так, суд першої інстанції навів зміст п. 5.11 Правил, а також редакцію пункту 1.2.1 Договору банківського вкладу, укладеного між ПуАТ «Дельта Банк» і позивачем, яким встановлено зарахування вкладу на рахунок шляхом перерахування з відкритого в Банку поточного рахунку іншої фізичної особи. Також цим пунктом Договору передбачено, що умови п. 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у ПуАТ «Дельта Банк» до відносин, що виникають на підставі цього Договору, не застосовуються.
Апелянт ніяким чином не згадує і не наводить аргументів у апеляційній скарзі щодо вказаного пункту Договору банківського вкладу.
Крім того, до продукту «Депозит Delta Premier (без поповнення)», яким є укладений моїм клієнтом договір банківського вкладу, Правилами у розділі 11 встановлені спеціальні умови, відмінні від загальних. Суд першої інстанції послався на пп. 11.5.1 п. 11.5 розділу 11 Правил, яким встановлено, що у випадку укладання Договору за цим Продуктом Банку - Договору банківського вкладу внесення Вкладу здійснюється за вибором Вкладника, у тому числі шляхом безготівкового перерахування відповідної суми грошових коштів з поточного рахунку з використанням платіжної картки або поточного рахунку Вкладника, відкритого в Банку чи іншої фізичної особи (з урахуванням обмежень, встановлених нормами діючого законодавства України чи внутрішньою політикою Банку по відповідному Продукту Банку), відкритого в Банку.
Апелянт ніяким чином не спростував правильність застосування судом першої інстанції п. 11.5.1 п. 11.5 розділу 11 Правил і навіть не згадав про це.
4. Апелянт пише про нікчемність Договору банківського вкладу, укладеного між ПуАТ «Дельта Банк» і позивачем, на тій підставі, що кредитором, який отримав переваги (пільги) від Банку могла стати третя особа у справі, із поточного рахунку якої внесено вклад на рахунок позивача. Але ця третя особа навіть не є стороною вказаного договору, його відносини із Банком регулюються зовсім іншими договірними відносинами, які не є предметом розгляду у справі № 826/1189/16. Позивач і третя особа є окремими суб'єктами цивільно-правових відносин і не відповідають один за одного. Важливо зазначити, що суд першої інстанції зробив висновок щодо дій третьої особи: «Відповідачем-1 доказів на підтвердження факту того, що дії третьої особи щодо перерахування коштів на депозитний рахунок позивача, суперечать закону не надано. Отже, доводи, відповідача, щодо нікчемності договору банківського вкладу з мотивів перерахування коштів на рахунок позивача іншою фізичною особою, не ґрунтуються на нормах законодавства».
У судовому засіданні третя особа підтвердила, що Банк списав кошти із її рахунку на вкладний (депозитний) рахунок позивача. Навіть після отримання позивачем повідомлення про нікчемність договору банківського вкладу кошти назад не поверталися на рахунок третьої особи.
Нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення. Визнання договору нікчемним означає повернення все у стан, який передував укладенню договору. Тому якби відповідач-1 справді визнав нікчемним Договір банківського вкладу, укладений між ПуАТ «Дельта Банк» і позивачем, то кошти мали б повернутися на рахунок третьої особи. Оскільки такого не сталося, то ні про які переваги чи пільги, надані третій особі не може йти мова.
Суд першої інстанції зробив висновок про те, що «із аналізу договору банківського вкладу (депозиту) вбачається, що він не містить в собі жодних умов, які б передбачали платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку». Цей висновок суду ніяким чином не спростовується апелянтом, бо не вказується у чому саме полягали переваги позивача і перед ким, ніяких доказів щодо цього не надано.
Теза апелянта про те, що «кредитором, який отримує відповідні переваги міг стати не позивач, а платник - третя особа» є лише припущенням. Тобто апелянт не наводить ніяких чітких доказів, конкретних норм права, а потім робить висновки, які ніякого відношення до правових визначень не мають. Але такі висновки апелянта повністю ґрунтуються на сумнівах та припущеннях. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Ці припущення не доведені у встановленому порядку і є не прийнятними з огляду на положення частини другої статті 71 КАС України, відповідно до якої, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
5. Апелянт посилається на те, що повідомлення про нікчемність правочину «тягне за собою певні правові наслідки для учасників правовідносин, у тому числі для особи, щодо якої воно прийняте, отже питання правомірності прийняття такого рішення може бути предметом судового розгляду, однак при здійсненні розгляду справи правомірність такого повідомлення досліджено не було, а позивач не здійснював його оскарження в судовому порядку». Вважаю, що апелянтом має бути пояснено значення «певних правових наслідків для учасників правовідносин». Ці «певні наслідки» мають бути конкретизовані. Про це нічого не зазначено у апеляційній скарзі. Теза апелянта «для учасників правовідносин, у тому числі для особи, щодо якої воно прийняте» також має бути конкретизована апелянтом, зокрема, повинен бути наведений вичерпний перелік осіб, яких стосується визнання нікчемним правочину. Очевидно, цим особам мало бути направлено повідомлення про нікчемність Договору банківського вкладу, укладеного між ПуАТ «Дельта Банк» і моїм клієнтом, якщо апелянт пише про них у множині, а не лише щодо позивача. Якщо апелянт зазначає про можливість отримання якихось переваг від Банку третьою особою, то логічно постає питання, чому таке повідомлення не було їй направлено.
Підставою повідомлення про нікчемність правочину є рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо нікчемності договору банківського вкладу. Без такого рішення повідомлення не може бути направлене і не має ніякого правового значення. Правові підстави для прийняття такого рішення викладені в постанові Вищого адміністративного суду України від 04.08.2015 року (К/800/24809/15).
Вказана позиція Вищого адміністративного суду України відповідає позиції Верховного Суду України. Так, згідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини. спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, який повинен бути зазначений у рішенні Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а не простим повідомленням про нікчемність договору. Інший підхід потенційно надасть можливість Уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надсилати повідомлення про нікчемність договору без встановлення передбачених законом ознак визнання договору нікчемним.
Вважаю, що суд першої інстанції правильно відзначив, що у матеріалах справи нема доказів визнання у встановленому порядку недійсним Договору банківського вкладу. У апеляційній скарзі також нема посилань на встановлені відповідачем-1 докази умисних протиправних дій мого клієнта.
На підставі викладеного, прошу залишити без задоволення апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПуАТ «Дельта Банк» як необгрунтовану, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.03.2017 р. прошу залишити без змін.
_____________ адвокат Стеценко Ю.В.