У Київському університеті права Національної академії наук України проходила міжнародна науково-практична конференція, присвячена 100-літтю створення першого у світі Інституту криміналістики. Обговорювали проблеми кримінального процесуального права, криміналістичної науки, теорії оперативно-розшукової діяльності. Серед учасників конференції були юристи з України, Польщі, Чехії, Великобританії.
Мій виступ був присвячений проблемам доведення у суді обставин, які характеризують обвинуваченого. Вибір теми обумовлений участю у одній справі про крадіжку, де я представляв потерпілого. Вкрадено на невелику суму. Крадієм виявився тричі судимий за крадіжки чоловік, якому ще не виповнилося 30 років. Остання судимість - за вчинення п'яти крадіжок. Попередні судимості також за багатоепізодні дрібні крадіжки. Коли читаєш такі біографії, то згадуєш Чезаре Ломброзо з його теорією вродженого злочинця. Чи у всіх випадках вона є науково неспроможною?
Із матеріалів справи найбільше враження залишила характеристика обвинуваченого, яку слідчий отримав за його місцем проживання у міській раді. Вона поповнила мою колекцію письмових характеристик із інших кримінальних справ. Характеристику склав депутат, у ній записано, що скарг від сусідів немає. У характеристиці наведено два прізвища сусідів без вказівки їх адрес. Щодо першого сусіда записано: «характеризує заявника як хорошого товариша та ввічливого громадянина, хоча в минулому були недоліки в поведінці заявника». Інший сусід «характеризує заявника як добру та ввічливу людину, за час знайомства із ним вбачав лише позитивні якості». Однак перший сусід, котрий так схвально відгукувався про особу обвинуваченого, виявився свідком у справі, якому обвинувачений продав украдену річ. Під час судового розгляду виявилось, що проживали вони зовсім не поруч.
Таке відношення слідчого до встановлення обставин, які характеризують обвинуваченого, мене не здивувало. Слідчий залучив до справи таку недолугу характеристику без вагань, а суддя міг би визнати її за належний доказ позитивних рис обвинуваченого, якби той не мав судимостей. Може, навіть звільнив би від відбування покарання... Як кажуть, жорсткість закону зменшується його невиконанням. Однак у чому тут проблема? Я вважаю, що у більшості випадків судді, а також слідчі, прокурори, адвокати занадто буквально розуміють фразу з Кримінального процесуального кодексу «обставини, які характеризують особу обвинуваченого». Вони трансформують дієслово «характеризують, характеризувати» у іменник «характеристика» і бачать своє завдання у тому, аби у матеріалах справи був документ із назвою «характеристика». Цікаво, що характеристики на обвинуваченого, отримані слідчим і захисником, можуть бути діаметрально протилежні за своїм змістом. Я вважаю це рудиментом радянської системи, коли на кожну людину складали характеристики при вступі у комсомол, партію, до інституту, при просуванні на роботі. Зі своєї адвокатської практики можу сказати: досить часто письмова характеристика на обвинуваченого є формальним документом, що не несе інформативного змісту для суду при розгляді справи. Не хочу навіть згадувати про характеристики із ЖЕКу про відсутність заборгованості по сплаті житлово-комунальних послуг, або по-сусідськи складені характеристики від голів селищних рад на односельчан, які мені доводилося бачити.
Свій виступ на конференції я розпочав зі слів Анатолія Коні: «Із усіх «обставин справи» найважливішою, без сумніву, є особа підсудного із його добрими і дурними якостями, із його бідами, моральними стражданнями, випробуваннями». Зрозуміло, що значною мірою позиція відомого юриста пояснюється тим, що на початку ХХ століття майже всі злочини у суді розглядалися судом присяжних, а тому сторони обвинувачення і захисту надавали великої ваги встановленню обставин, що характеризують підсудного, аби справити враження на присяжних. Судові промови Андреєвського, Громницького, Карабчевського, Коні, Плєвако, Спасовича є цьому підтвердженням. У них ви не знайдете посилань на складені кимось характеристики. За 100 років ситуація змінилась і стандарти совєцького часу міцно укорінились у кримінальному судочинстві. Як надовго - залежить від нас, юристів. Справа не тільки у відновленні в Україні суду присяжних, а в увазі юристів до меж дослідження особи обвинуваченого і до того, наскільки вона проявилась у діянні, яке розглядається у суді.