Управління житлово-комунального господарства «Біличі» звернулось до суду із позовом про стягнення з власника приватного житлового будинку заборгованості за житлово-комунальні послуги. В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на договір про надання послуг з централізованого водопостачання, водовідведення та вивезення відходів, укладений ще у 2006 році батьком відповідача.
Відповідач заперечував проти позову, про існування такого договору узнав із позовної заяви у 2016 році. Таких послуг не споживав. Договір про надання йому позивачем житлово-комунальних послуг не підписував.
Інтереси відповідача у цій справі представляв адвокат Стеценко Юрій.
Суд першої інстанції визначив, що між позивачем та відповідачем існують цивільно-правові відносини, відповідач користується послугами УЖКГ «Біличі» і має заборгованість. Суд задовольнив позовні вимоги частково. Із цим рішенням суду можна ознайомитись за посиланням сhttp://reyestr.court.gov.ua/Review/65196668.
За результатами розгляду апеляційної скарги відповідача апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції, у задоволенні позову УЖКГ «Біличі» відмовив.
Нижче наведені підстави апеляційного оскарження у цій справі:
1. Відповідач не є стороною Договору про надання послуг з централізованого водопостачання, водовідведення та вивезення відходів (надалі - Договір), на який посилається позивач. Споживачем у цьому Договорі вказаний батько відповідача, який помер. Батько відповідача міг бути споживачем житлово-комунальних послуг. Але права та обов'язки батька за Договором не перейшли до відповідача автоматично після смерті батька. Важливо вказати, що в тих випадках, коли матеріальне правовідношення тісно пов'язане з особою суб'єкта, правонаступництва матеріального не може бути. Споживання послуг є особистою справою кожного. Це випливає із визначення споживача, наведене у пункті 22 частини першої статті першої Закону України «Про захист прав споживача»: споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Відповідно до ч. 2 ст. 627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживача.
Отже, за своїм цивільно-правовим змістом споживання послуг є особистим немайновим правом. Тому права та обов'язки споживача житлово-комунальних послуг не можуть переходити до інших осіб у порядку правонаступництва.
У договорі про надання житлово-комунальних послуг споживач є кредитором у частині споживання комунальних послуг.
Відповідно до ч. 2 ст. 608 ЦК зобов'язання припиняється зі смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов'язаним з особою кредитора.
Зобов'язання позивача за Договором є нерозривно пов'язаними з особою споживача за цим договором.
Згідно до пунктів 1 і 5 ч. 1 ст. 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема, особисті немайнові права, а також права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.
Тобто вимоги, які випливають із правовідносин за договором надання будь-яких послуг, матеріального правонаступництва не допускають. А тому відповідач не може вважатись правонаступником померлого батька за Договором. Фактично УЖКГ «Біличі» заявлено позовні вимоги до неналежного відповідача. Процесуальним наслідком цього має бути відмова у задоволенні позовних вимог.
2. Висновок суду першої інстанції про наявність цивільно-правових відносин між позивачем і відповідачем суперечить нормам матеріального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами).
Відповідач не підписував правочин із позивачем і той не пропонував відповідачу укласти такий правочин щодо надання житлово-комунальних послуг.
Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Одночасно у ч. 1 ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Цивільний кодекс України у ст.ст. 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема, поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У ч. 1 ст. 627 ЦК України зазначено, що відповідно до ст. 6 цього кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за виключенням випадків, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у ст.ст. 642-643 ЦК України.
Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону «Про житлово-комунальні послуги» договір про надання житлово-комунальних послуг набирає чинності з моменту його укладення. У ст. 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору; договір набирає чинності з моменту його укладення; сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення; закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке було під час дії договору.
Отже, виконавець послуг має право нараховувати споживачеві оплату за надані послуги за час до моменту укладення договору, лише якщо договором встановлено, що його умови застосовуються до відносин, які виникли між виконавцем та споживачем до його укладення. Якщо між споживачем та виконавцем такої згоди не досягнуто, нарахування оплати за послуги не відповідає вимогам законодавства.
Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг, укладеного між УЖКГ «Біличі» і відповідачем, означає відсутність будь-яких зобов'язань відповідача перед УЖКГ «Біличі».
3. Суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою встановлено, що споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідач може вважатись споживачем лише після укладення договору про надання житлово-комунальних послуг. При цьому пунктом 3 частини 2 статті 21 Закону «Про житлово-комунальні послуги» встановлено обов'язок виконавця житлово-комунальних послуг підготувати та укласти зі споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Форма та зміст (умови) типових договорів щодо надання житлово-комунальних послуг затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 р. № 529 «Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» (далі - постанова № 529) і постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 р. № 630 «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» (далі - постанова № 630).
З аналізу змісту ч. 3 ст. 6, ч. 1 ст. 630 ЦК України, ст.ст. 19-21 Закону «Про житлово-комунальні послуги», постанов КМУ №№ 529 і 630 убачається, що умови типових договорів, що набули юридично обов'язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов'язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Такий висновок зроблено Верховним Судом України у постанові Верховного Суду України від 10.10.2012 р. у справі №6-110цс12, яка у силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України. Це рішення є на сайті Верховного Суду України http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/%28documents%29/279E7DE94AFD0AC7C2257C92003A6574
Договір про надання послуг з централізованого водопостачання, водовідведення та вивезення відходів, на який посилається позивач, не відповідає за формою та змістом (умовами) типовим договорам щодо надання житлово-комунальних послуг, які затверджені постановами Кабінету Міністрів України №№ 529 і 630. Зі змісту Договору вбачається, що послугами, які могли споживатися батьком відповідача були водопостачання та водовідведення, а також вивезення твердих побутових відходів.
Статтею 12 Закону «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що житлово-комунальні послуги поділяються за функціональним призначенням (п. 1. ч. 1). Це положення конкретизується у статті 13 цього ж Закону. Так, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо) (п. 1 ч. 1 ст. 13 вказаного Закону).
Отже, відповідно до ст.ст. 12 і 13 Закону «Про житлово-комунальні послуги» передбачені Договором про надання послуг з централізованого водопостачання, водовідведення та вивезення відходів послуги віднесено до комунальних послуг, але для надання цих послуг встановлені різні типові договори.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 р. № 529 затверджено типовий перелік послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, до складу якого включено і «вивезення побутових відходів (збирання, зберігання, перевезення, перероблення, утилізація, знешкодження та захоронення)». Послуги з постачання холодної води і водовідведення мають надаватися на підставі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 р. № 630.
Згідно до частин 1 і 4 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою статті 203 цього Кодексу.
Згідно із ч. 1 ст. 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
Отже, наявний у матеріалах справи Договір можливо був вчинений між УЖКГ «Біличі» і батьком відповідача, але це не надає право позивачу звертатися із вимогою щодо оплати послуг за цим Договором до відповідача. Також цей Договір не створює для відповідача ніяких зобов'язань перед позивачем.
4. Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону «Про житлово-комунальні послуги» процедура погодження договору відбувається протягом одного місяця з дня внесення проекту договору однією із сторін.
Але УЖКГ «Біличі» не підготувало і не пропонувало відповідачу укласти вказані договори, які б відповідали вимогам типових договорів, затверджених постановами КМУ №№ 529 і 630. Відсутність таких укладених договорів визначає відсутність будь-яких зобов'язань відповідача перед позивачем.
Відповідачу належить садиба. Але як власник садиби він не зобов'язаний споживати непотрібні йому житлово-комунальні послуги. Потреби у постачанні холодної води нема, бо на належній відповідачу земельній ділянці є свердловина із водою. Право землевласників видобувати без спеціальних дозволів та гірничого відводу підземні води для власних господарсько-побутових потреб в межах наданих їм земельних ділянок встановлено статтею 23 Кодексу України про надра. Те ж саме стосується і послуги із вивезення побутових відходів. У будинку ніхто не проживав, бо будинок був у непридатному для проживання стані, що підтверджується актами обстеження будинку, які є у матеріалах справи. У разі потреби споживання послуги із вивезення побутових відходів власник має право заключити такий договір із будь-яким виконавцем такої послуги.
За приписами ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Суд першої інстанції застосував ст. 322 ЦК України в обґрунтування задоволення позову УЖКГ «Біличі». Але ця норма, яка встановлює зобов'язання власника утримувати майно, не має ніякого відношення до житлово-комунальних послуг. Склад житлово-комунальних послуг не впливає на право власності відповідача на садибу та користування нею. Як власник приватної садиби він не зобов'язаний укладати договір на отримання житлово-комунальних послуг; у разі надходження пропозиції укласти такий договір має право відмовитися від його укладення. Але позивач навіть не звертався до нього із пропозицією укласти договір про надання житлово-комунальних послуг. У справі нема доказів направлення поштою такої пропозиції відповідачу.
5. Позивачем обрано неналежний спосіб захисту прав. За відсутності укладеного між позивачем і відповідачем договору про житлово-комунальні послуги і відмови відповідача укласти такий договір, УЖКГ «Біличі» могло звернутися до суду із позовом про визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов'язкової дії. Це випливає із постанови Верховного Суду України у від 10.10.2012 р. у справі №6-110цс12. УЖКГ «Біличі» не зверталось до суду із таким позовом, нема рішення суду про визнання укладеним договору про надання житлово-комунальних послуг між відповідачем і УЖКГ «Біличі».