За Контрактом, укладеним між українською компанією-продавцем і російською компанією-покупцем у 2014 р., здійснювалися поставки продовольчих товарів до Росії. Умовами Котракту було передбачено попередню оплату за товар.
Покупцем здiйснено попередню оплату за товар, який не було поставлено продавцем.
Покупець за Контрактом звернувся до господарського суду із позовом про стягнення з продавця суми попередньої оплати. Інтереси позивача представляв адвокат Стеценко Юрій.
На першому судовому засіданні головуючий суддя поставив на обговорення питання щодо припинення провадження у справі, оскільки Контракт містить арбітражне застереження у такій редакції:
«10.1. Разноголасия, требования или споры, возникшие при выполнении этого контракта, включая его трактовку, изменение, дополнение или отмену решаются путем переговоров обеими Сторонами и только при отсутствии согласия могут быть переданы для рассмотрения в компетентный суд.
10.2. Компетентным судом при рассмотрении споров, которые возникают во исполнение Контракта Стороны признают Международный коммерческий арбитражный суд при Торгово-промышленной палате Украины, который действует в соответствии с его Регламентом».
Суд зобов'язав сторони надати пояснення щодо вказаних положень Контракту.
Адвокатом Стеценком надано до суду такі пояснення:
До Господарського суду Дніпропетровської області
адвоката Стеценка Ю.В., представника позивача,
юридичної особи за законодавством Російської Федерації
ПОЯСНЕННЯ
щодо розгляду справи господарським судом
1. Пункт 10.1 Контракту не містить згоди сторін щодо передачі спорів, які виникають з Контракту, до арбітражу. Натомість передача спорів до арбітражу потребує однозначного волевиявлення сторін щодо такої передачі. Вказаний пункт Контракту містить умови саме щодо тлумачення, зміни, доповнення і припинення Контракту. При цьому мають бути переговори Сторін. Але повернення суми попередньої оплати не має відношення до тлумачення, зміни, доповнення і припинення Контракту. Про це є пряма норма цивільного законодавства - стаття 693 ЦК України. Переговорів між позивачем і відповідачем не було. Жодних доказів цього не надано. Зокрема, на письмову вимогу про повернення суми попередньої оплати відповідач ніякої відповіді не надав.
Важливо вказати, що відносини сторін за Контрактом регулюються Конвенцією Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980 р., яка набрала чинності для України 01.02.1991 р. а для Російської Федерації 01.09.1991 р.
Відповідно до статті 8 цієї Конвенції для мети цієї Конвенції заяви чи інша поведінка сторони тлумачаться згідно з її наміром, якщо інша сторона знала або не могла не знати, який був цей намір. Якщо попередній пункт незастосовний, то заява чи інша поведінка сторони тлумачаться згідно з тим розумінням, яке мала б розумна особа, котра виступає в тій самій якості, що й інша сторона за аналогічних обставин. При визначенні наміру сторони чи розуміння, яке мала б розумна особа, необхідно враховувати всі відповідні обставини, включаючи переговори, будь-яку практику, яку сторони встановили у своїх відносинах, звичаї і будь-яку наступну поведінку сторін.
Статтею 9 вказаної Конвенції передбачено, що сторони зв'язані будь-яким звичаєм, щодо якого вони домовилися, та практикою, яку вони встановили у своїх відносинах. За відсутності інших домовленостей вважається, що сторони мали на увазі застосування до їх договору чи до його укладення звичаю, про який вони знали чи мали знати і який в міжнародній торгівлі широко відомий і постійно додержується сторонами в договорах такого роду й відповідній галузі торгівлі.
Контакти позивача і відповідача за Котрактом щодо замовлення товару, встановлення ціни, відгрузок товару тощо здійснювались електронною поштою. Відповідач не вчинив ніяких дій щодо письмової вимоги позивача про повернення суми попередньої оплати, які б свідчили про намір зміни, доповнення і припинення Контракту. А отже нема підстав говорити про незгоду, суперечки, вимоги і спори позивача і відповідача, які виникли при виконанні Контракту, у тому числі щодо його тлумачення, зміни, доповнення або припинення, переговорів сторін, про що вказано у п. 10.1 Контракту. За таких обставин пункти 10.1 і 10.2 Контракту не є згодою сторін про передачу спору, що виникають з Контракту, саме до арбітражу.
2. Крім того, згідно статті 4 ГПК України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Положення статті 4 ГПК України роз'яснено Президією Вищого господарського суду України у пункті першому роз'яснень № 04-5/608 від 31.05.2002 р. «Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій»: «У розгляді справ у спорах за участю іноземних підприємств і організацій господарським судам України слід виходити із встановленої частиною третьою статті 4 ГПК пріоритетності застосування правил міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо правил, передбачених законодавством України».
Відповідно до статті 124 ГПК України підсудність справ за участю іноземних суб'єктів господарювання визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Міжнародним договором, який діє між Україною і Російською Федерацією є Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, ратифікована Постановою Верховної Ради України № 2889-XII від 19.12.1992 р. Вказана Угода підписана і ратифікована урядами України та Російської Федерації. Про це зазначено у роз'ясненнях Вищого господарського суду України «Про узагальнення судової практики вирішення господарськими судами окремих категорій спорів за участю нерезидентів» від 01.01.2009 р.
Відповідно до статтей 1 і 3 ця Угода регулює питання вирішення справ, що випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин між господарюючими суб'єктами. Господарюючі суб'єкти кожної з держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав користуються на території іншої держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав правовим і судовим захистом своїх майнових прав і законних інтересів, рівним із господарюючими суб'єктами цієї держави. Господарюючі суб'єкти кожної з держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав мають на території інших держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав право без перешкод звертатися до судів, арбітражних (господарських) судів, третейських судів та інших органів, до компетенції яких належить вирішення справ, можуть виступати в них, порушувати клопотання, висувати позови та здійснювати інші процесуальні дії.
Відповідно до ст. 10 ЦК України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.
Отже, норми Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» і пункти 10.1 і 10.2 Контракту щодо можливості передачі спору на розгляд Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України не можуть бути виконані, бо найвищий пріоритет має міжнародний договір - Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, ратифікована Постановою Верховної Ради України № 2889-XII від 19.12.1992 р., яка встановлює право господарюючого суб'єкту без перешкод звертатися до господарського суду та здійснювати усі процесуальні дії. Це право господарюючого суб'єкту встановлює обов'язок держави у особі господарського суду розглянути позов і ухвалити рішення.
Крім того, у п. 10.1 Контракту зазначається про те, що спори «могут быть переданы». Тобто вказано про можливість, а не про імперативність (обов'язковість) передачі спору для розгляду в Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України. Це визначає право, а не зобов'язання сторін звертатися до арбітражу. П. 10.1 Контракту не містить згоди сторін щодо передачі спорів, які виникають з Контракту, до арбітражу, а встановлює лише умови, за яких виникає право на звернення до арбітражу. А отже редакція п. 10.1 Контракту не є відмовою від права на звернення до господарського суду за захистом, а одним зі способів реалізації права на захист своїх прав та інтересів разом із можливістю звернення до арбітражу після переговорів Сторін.
У роз'ясненнях «Про узагальнення судової практики вирішення господарськими судами окремих категорій спорів за участю нерезидентів» від 01.01.2009 р. Вищий господарський суд України зазначив, що звернення до арбітражу, це право, а не обов'язок сторони (стаття 12 Господарського процесуального кодексу України) і це право реалізовується у встановленому порядку (стаття 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж»).
Якби у п. 10.1 Контракту було встановлено зобов'язання про передачу до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між сторонамими в зв'язку з виконанням Контракту, то така арбітражна угода була б недійсною через наявність Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, ратифікованої Постановою Верховної Ради України № 2889-XII від 19.12.1992 р.
Відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
3. Відсутність будь-яких непорозумінь, незгоди, суперечок, вимог чи спорів сторін щодо встановлення суми попередньої оплати за Контрактом підтверджується відомостями банківського контролю по контракту.
Порядок формування і ведення відомостей банківського контролю встановлено главою 10 розділу ІІ Інструкції Банку Російської Федерації від 04.06.212 р. № 138-И «О порядке представления резидентами и нерезидентами уполномоченным банкам документов и информации, связанных с проведеним валютних операций, порядке оформления паспортов сделок, а также порядке учета уполномоченными банками валютних операций и контроля за их проведением».
Вказаною Інструкцією встановлено:
«10.1. В отношении контракта (кредитного договора), исполнение обязательств по которому предусматривает оформление паспорта сделки, банк паспорта сделки формирует и ведет в электронном виде ведомость банковского контроля в порядке, установленном прилоениями 6 и 7 к настоящей Инструкции.
10.2. Формирование и ведение ведомости банковского контроля осуществляется банком паспорта сделки на основании следующих документов и информации:
паспорта сделки;
данных по валютным операциям, подлежащих хранению уполномоченными банками в соответствии с главой 4 настоящей Инструкции;
справки о валютных операциях (корректирующей справки о валютных операциях);
справки о подтверждающих документах (корректирующей справки о подтверждающих документах);
информации о зарегистрированных таможенными органами декларациях на товары, полученной в соответствии с Положением о передаче информации о декларациях на товары;
ведомости банковского контроля (разделы ІІ -ІV ведомости банковского контроля по контракту (разделы ІІ - ІІІ ведомости банковского контроля по кредитному договору) в случае, установленном пунктом 1.2 настоящей Инструкции;
иных документов и информации, требования о представлении которых резидентом в банк паспорта сделки установлены настоящей Инструкцией, в том числе сведений, содержащихся в контракте (кредитном договоре), а также в иных документах и информации, которые имеются в банке паспорта сделки».
У Контракті банком позивача указано «Хбанк». Із рахунку, відкритого позивачем у цьому банку, здійснювались платежі відповідачу за Контрактом.
Банком «Хбанк» сформовано і велись відомості банківського контролю по Контракту, які є додатком до позовної заяви мого клієнта.
Підрозділ І розділу ІІІ відомостей банківського контролю по Контракту містить інформацію про документи, які підтверджують поставки. Номер документу і його дата відповідають тим, які вказані у декларації на товари. У розділі V відомостей банківського контролю по контракту вказано підсумкові дані розрахунків по контракту: -65000 Євро, тобто позивач сплатив на 65000 Євро більше, ніж відповідачем поставлено товару.
Відповідно до статті 6 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, ратифікованої Постановою Верховної Ради України № 2889-XII від 19.12.1992 р., документи, видані або засвідчені закладом або спеціально уповноваженою особою в межах їх компетенції за встановленою формою і скріплені офіційною печаткою на території однієї з держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, приймаються на території інших держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав без будь-якого спеціального посвідчення. Документи, які на території однієї з держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав розглядаються як офіційні документи, мають на території інших держав - учасниць Співдружності доказову силу офіційних документів.
Стаття 6 вказаної Угоди роз'яснена Президією Вищого господарського суду України у пункті 7 роз'яснень № 04-5/608 від 31.05.2002 р. «Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій»: «Таким чином, господарський суд має право приймати іноземні офіційні документи без консульської легалізації у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України».
4. У статті 7 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» дається визначення арбітражної угоди - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди. Арбітражна угода укладається в письмовій формі. Угода вважається укладеною в письмовій формі, якщо вона міститься в документі, підписаному сторонами, або укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням інших засобів електрозв'язку, що забезпечують фіксацію такої угоди, або шляхом обміну позовною заявою та відзивом на позов, в яких одна із сторін стверджує наявність угоди, а інша проти цього не заперечує. Посилання в угоді на документ, що містить арбітражне застереження, є арбітражною угодою за умови, що угода укладена в письмовій формі і це посилання є таким, що робить згадане застереження частиною угоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.
Звертаю увагу, що умови пункту 10.1 Контракту не можуть бути виконані, бо немає ніякого значення тлумачення, зміна, доповнення чи припинення Контракту. Відповідач не може виконати встановлені Контрактом зобов'язання щодо поставки позивачу товару. Поставки товару відповідачем позивачу стали неможливими не через непорозуміння, незгоду, суперечки, вимоги чи спори сторін, які виникли при виконанні Контракту, як це указано у п. 10.1 Контракту, а у зв'язку із запровадженням заборони ввозу продуктів харчування із України до Російської Федерації із 01.01.2016 р. Така заборона введена указом Президента Росії від 06.08.2014 р. № 560 «О применении отдельных специальных экономических мер в целях обеспечения безопасности Российской Федерации».
Перелік товарів, щодо яких були введені обмеження визначено Урядом Російської Федерації у постанові від 07.08.2014 р. № 778 «О мерах по реализации Указов Президента Российской Федерации от 6 августа 2014 г. № 560, от 24 июня 2015 г. № 320 и от 29 июня 2016 г. № 305». Щодо України вказана заборона застосована з 01.01.2016 р. (у редакції Постанови Уряду РФ від 21.12.2015 р. № 1397). Ось зміст постанови Уряду Російської Федерації від 07.08.2014 р. № 778 із наступними змінами та доповненнями:
«Во исполнение указов Президента Российской Федерации от 6 августа 2014 г. № 560 «О применении отдельных специальных экономических мер в целях обеспечения безопасности Российской Федерации», от 24 июня 2015 г. № 320 «О продлении действия отдельных специальных экономических мер в целях обеспечения безопасности Российской Федерации» и от 29 июня 2016 г. № 305 «О продлении действия отдельных специальных экономических мер в целях обеспечения безопасности Российской Федерации» Правительство Российской Федерации постановляет (в редакции Постановления Правительства РФ от 30.06.2016 г. № 608):
1. Ввести по 31 декабря 2017 г. запрет на ввоз в Российскую Федерацию сельскохозяйственной продукции, сырья и продовольствия, страной происхождения которых являются Соединенные Штаты Америки, страны Европейского союза, Канада, Австралия, Королевство Норвегия, Украина, Республика Албания, Черногория, Республика Исландия и Княжество Лихтенштейн, по перечню согласно приложению (в ред. Постановлений Правительства РФ от 25.06.2015 г. № 625, от 13.08.2015 г. № 842, от 30.06.2016 г. № 608).
2. Федеральной таможенной службе обеспечить контроль за выполнением пункта 1 настоящего постановления».
Отже, у зв'язку із запровадженням Росією продовольчого ембарго на продукти харчування із України умови всього Контракту, а значить і пунктів 10.1 і 10.2, втратили чинність і не можуть бути виконані.
Із огляду на зазначене вище, вважаю, що позовна заява мого клієнта підлягає вирішенню у господарському суді.
____________ Адвокат Стеценко Ю.В.
Судом прийнято аргументи представника позивача, позов розглянуто, позовні вимоги задоволено, стягнуто із продавця суму отриманої від покупця попередньої оплати за Контрактом.