Апеляційний суд розглянув скаргу на ухвалу районного суду про забезпечення позову у цивільній справі про визнання недійсним договору довічного утримання.
У цій справі позивач і відповідач є братом і сестрою. Відповідачка уклала і батьком договір довічного утримання на квартиру. Позивач звернувся до суду із позовом про визнання цього договору недійсним на тій підставі, що батько не міг усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними у момент заключення договору у зв'язку із стійким психічним розладом.
За заявою позивача районний суд вжив заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру і заборони відповідачу вчиняти будь-які дії щодо відчуження квартири. Відповідач оскаржив ухвалу про вжиті заходи забезпечення позову, посилався на недоведеність необхідності накладення арешту на квартиру.
Інтереси позивача у цій справі представляє адвокат Стеценко Юрій.
Апеляційний суд залишив ухвалу районного суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Нижче наведені аргументи представника позивача у спростування апеляційної скарги:
1. У апеляційній скарзі відповідачки ніяк не аргументовано, які конкретно норми матеріального чи процесуального права були порушені і неправильно застосовані судом першої інстанції. Щоб говорити про неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, треба конкретно вказати норму, застосовану судом першої інстанції і пояснити, у чому саме полягає це порушення чи неправильне застосування. Але у апеляційній скарзі навіть не наводиться зміст мотивувальної частини рішення ухвали суду першої інстанції. А отже виходить, що у відповідачки нема ніяких заперечень щодо вмотивованості ухвали суду першої інстанції, на яку подано апеляційну скаргу.
2. У апеляційній скарзі написано: «Процесуальний порядок арештованого майна полягає у виявленні майна, його описі, опечатуванні і передачі на зберігання».
Це не відповідає дійсності. Слова «процесуальний порядок», вжиті відповідачкою, має начебто відсилання до ЦПК України, який встановлює процесуальний порядок застосування заходів забезпечення позову. Але у ЦПК України нема норм, які б встановлювали процедуру виявлення майна, його опису, опечатування і передачі на зберігання у разі постановлення судом ухвали про арешт майна як способу забезпечення позову.
При накладенні арешту на квартиру ніяких інших дій щодо квартири (наприклад, опис, опечатування) не вживається, вона не передається на зберігання. Важливим при цьому є лише внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про арешт. При внесенні такого запису до державного реєстру особа, якій відповідач під виглядом різних правочинів може передати квартиру, не буде вважатись добросовісним набувачем. Це забезпечить ефективний захист прав позивача у разі задоволення його позовних вимог.
Відповідно до ст.ст. 55, 124 Конституції України, ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Ефективним способом захисту прав позивача до часу вирішення судом його позову є вжиття заходів забезпечення позову.
3. Відповідачка, як власниця квартири, яку отримала за спірним договором довічного утримання, аби не втратити право власності на квартиру, може вчинити недобросовісні дії і відчужити її. Новий власник буде вважатись добросовісним набувачем. Якщо це станеться, то це зробить неможливим реальне та ефективне виконання судового рішення щодо отримання позивачем у спадщину частину. Крім того, нема перешкод у відповідачки для внесення квартири у заставу (іпотеку), аби отримати за неї кошти. Внесення у заставу не є відчуженням з правової точки зору, але може бути таким за змістом.
Відповідно до ч. 1 ст. 572 ЦК України кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.
Тому необхідним і правомірним було вжиття судом першої інстанції заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру і заборони відповідачці вчиняти будь-які дії щодо відчуження квартири.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 22.12.2006 р. № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Заходи щодо забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати можливість виконання рішення суду. Умовою забезпечення позову є досить обґрунтоване припущення, що наявне під час пред'явлення позову у відповідача майно може зникнути на момент виконання судового рішення.
Звертаю увагу на позицію Верховного Суду України щодо правової природи забезпечення позову, яка викладена у постанові від 25.05.2016 р. у справі №6-605цс16. Верховний Суд України визначив, що «метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника)».
Отже, Верховний Суд України визначив, що заходи забезпечення позову застосовуються судом як заходи щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача.
Матеріально-правовий інтерес позивача полягає у тому, аби до часу розгляду справи у суді і набрання рішенням законної сили відповідачка не вчинила недобросовісних дій щодо відчуження квартири, якою вона зараз володіє. У разі задоволення позовних вимог мого клієнта ця квартира увійде до складу спадкового майна після смерті батька позивача і відповідачки, на яке має право позивач.
Вжиті заходи забезпечення позову не обмежують ніяким чином права відповідачки щодо володіння та користування квартирою. Про якісь конкретні порушення її прав у апеляційній скарзі нічого не зазначено.
Вважаю, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Прошу залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.