Під час розгляду цивільної справи про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування позивач звернувся із заявою про забезпечення позову, просив накласти арешт на спірне домоволодіння. Суд відмовив в задоволенні заяви про забезпечення позову. В ухвалі суду записано про можливість її апеляційного оскарження.
Позивач подав апеляційну скаргу на цю ухвалу, однак районний суд повернув апеляційну скаргу із посиланням на те, що ухвала про відмову у застосуванні заходів забезпечення позову не підлягає оскарженню. Суд вказав, що при виготовленні тексту вказаної ухвали, помилково роз'яснено про можливість її оскарження до апеляційного суду, виправлення описки про це буде здійснено у судовому засіданні. Із текстом цієї ухвали можна ознайомитись за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/64583978.
У наступному судовому засіданні було розглянуто питання про виправлення описки щодо апеляційного оскарження ухвали про відмову у забезпеченні позову. Суддя за власною ініціативою виправив описку, начебто допущену при виготовленні ухвали про відмову в забезпеченні позову і вказав, що замість «Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду» слід читати «Ухвала оскарженню не підлягає, заперечення на неї може бути включено до апеляційної скарги на рішення суду». У обґрунтування цього зазначив: «Враховуючи, що при здійсненні правосуддя суд керується процесуальними нормами, які передбачені Цивільним процесуальним кодексом України, а також неоднозначність позиції, висловленої вищими судовими органами з цього приводу, суд вважає за необхідне внести виправлення в ухвалу в частині порядку її оскарження». Із текстом ухвали можна ознайомитись за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/64941998.
Позивачем оскаржено ухвалу про виправлення описки. Представником позивача у цій справі є адвокат Стеценко Юрій. Під час розгляду апеляційної скарги представник позивача навів такі аргументи:
1. «Вищими судовими органами» суд першої інстанції назвав Верховний Суд України і Конституційний Суд України. Але таке формулювання не відповідає нормам матеріального права, бо законом не визначено «вищих судових органів». Відповідно до ст. 125 Конституції України Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України. А Конституційний Суд України, згідно до ст. 1 Закону України «Про Конституційний Суд України», - єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні.
Судом першої інстанції наведено постанову Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.10.2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» і зазначено: «Верховний Суд України роз'яснив, що окремо від рішення суду в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції, зазначені в статті 293 ЦПК відповідно до буквального змісту кожного із пунктів. Зокрема, підлягає оскарженню ухвала про забезпечення позову, а не про відмову в забезпеченні; про відмову поновити пропущений процесуальний строк, а не про його поновлення; про визнання мирової угоди, а не про відмову в її визнанні тощо».
Але після постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.10.2008 року було прийнято рішення Конституційного Суду України від 28.04.2010 р. у справі № 1-30/2010 про забезпечення апеляційного оскарження ухвал суду, яким визначено: «В аспекті конституційного звернення положення пункту 2 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України стосовно можливості апеляційного оскарження ухвал суду щодо забезпечення позову, а також щодо скасування забезпечення позову у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України необхідно розуміти як такі, що передбачають право оскаржувати окремо від рішення суду в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції як про забезпечення позову і щодо скасування забезпечення позову, так і ухвали про відмову в забезпеченні позову і скасуванні забезпечення позову».
Це рішення Конституційного Суду України від 28.04.2010 року наводиться в ухвалі суду першої інстанції, але ніяк не пояснюється його правове значення по відношенню до постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.10.2008 року.
Відповідно до статті 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання.
Суд першої інстанції не міг послатися лише на «неоднозначність позиції, висловленої вищими судовими органами», як аргумент для позбавлення позивача права на апеляційне оскарження. Такий аргумент суду є неналежним. Адже неоднозначність вирішення правових питань не може слугувати належним аргументуванням для задоволення якихось заяв, так саме це не може бути належним аргументом для відмови у задоволенні заяви позивача. У мотивувальній частині ухвали суд першої інстанції повинен був аргументувати, чому не підлягає до застосування наведене рішення Конституційного Суду. Такого мотивування не наведено.
2. Конституційний Суд України у двох рішеннях (від 27.01.2010 р. і 28.04.2010 р.) відзначив конституційне право особи оскаржити ухвалу суду, оскарження якої не заборонено законом. Це співвідноситься зі змістом статті 3 Конституції України, яка гарантує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Кожне право особи повинно мати правовий спосіб реалізації. Саме про такий спосіб реалізації права апеляційного оскарження ухвали про відмову в забезпеченні позову зазначається в рішенні Конституційного Суду України від 28.04.2010 р.
3. Рішення Конституційного Суду України від 28.04.2010 р. прийнято пізніше, аніж постанова Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.10.2008 р., тому саме рішення Конституційного Суду України від 28.04.2010 р. мав би застосувати суд першої інстанції.
Як роз'яснено у Постанові Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 р. «Про судове рішення у цивільній справі», якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 01.11.1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя».
А у пункті 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» роз'яснено, що відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя. Виходячи із зазначеного принципу та гарантування Конституцією судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ. При цьому слід мати на увазі, що згідно зі ст.22 Конституції закріплені в ній права і свободи людини й громадянина не є вичерпними.
Із цього випливає, що із огляду на прийняте Конституційним Судом України рішення від 28.04.2010 р., судова діяльність має бути спрямована на забезпечення реалізації права особи на апеляційне оскарження ухвали про відмову в забезпеченні позову. Тому суд першої інстанції не мав підстав під виглядом виправлення описки позбавляти позивача права апеляційного оскарження ухвали про відмову у забезпеченні позову.
За результатами розгляду скарги апеляційний суд скасував ухвалу суду першої інстанції про виправлення описки.