У Подільському районному суді м. Києва розглядається цивільна справа про виділення частини житлового будинку в окреме ціле домоволодіння. Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що позивач є власником ½ житлового будинку з відповідними надвірними будівлями та спорудами на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Інша частина будинку належить відповідачу. Приміщення кожної ½ житлового будинку, що належать позивачу і відповідачу, відокремлені і мають самостійні виходи.
Представник позивача заявив клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи, просив поставити експерту питання: які можливі варіанти виділення позивачу та відповідачу в окремі цілі домоволодіння із житлового будинку?
Інтереси відповідача у цій справі представляє адвокат Стеценко Юрій, який заперечував щодо заявленого клопотання.
Суд відмовив у задоволенні клопотання представника позивача.
Нижче наводяться міркування представника відповідача:
До Подільського районного суду м. Києва
Судді Ларіоновій Н.М.
адвоката Стеценка Ю.В., представника відповідача
справа № 758/10556/16-ц
Вважаю, що у задоволенні клопотання представника позивача про призначення судової будівельно-технічної експертизи, слід відмовити із огляду на таке.
Об'єктом цивільного права власності на житло згідно глави 28 ЦК України є житловий будинок, садиба, квартира (ст.ст. 380, 381, 382 ЦК України). Цивільний кодекс України не містить норми про такий об'єкт цивільно-правових відносин, як домоволодіння.
Визначення поняття «домоволодіння» зроблено у Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31.01.1966 р. У п. 2 розділу ІІ цієї Інструкції вказано:
«Об'єктами реєстрації є будинки та домоволодіння з окремим порядковим номером по вулиці, провулку, площі.
Під будинком, як об'єктом правової реєстрації, розуміється один будинок з приналежними до нього службовими будівлями та спорудами (чи без таких), що розташовані на одній земельній ділянці, під самостійним порядковим номером по вулиці, провулку, площі.
Під домоволодінням розуміється два і більш будинків з приналежними до них надвірними будівлями (чи без таких), що розташовані на одній земельній ділянці під одним порядковим номером по вулиці, провулку, площі».
Ця Інструкція втратила чинність 19.01.1996 р. Із наведеного видно, що за своїм визначенням, домоволодіння включає у себе житловий будинок і земельну ділянку. Поняття «домоволодіння» відповідає змісту ст. 381 ЦК України, якою визначено, що садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями.
Позивачу належить ½ частина житлового будинку, а не домоволодіння чи садиби, що підтверджується наданим позивачем свідоцтвом про право на спадщину. Це свідоцтво видано на підставі договору купівлі-продажу за 1994 рік, у якому записано, що покупець (батько позивача) набув право власності на ½ частину житлового будинку, квартиру № 2, яка складається із двох кімнат. На час вчинення цього договору була чинною Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31.01.1966 р. Ні про яку земельну ділянку, господарські будівлі чи домоволодіння у договорі купівлі-продажу не вказано.
Зміст договору купівлі-продажу відповідає змісту ст. 382 ЦК України:
«Квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання. Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав».
Відповідно до Державних будівельних норм В.2.2-15-2-5 Житлові будинки. Основні положення, затверджених Наказом Держбуду України від 18.05.2005 р. № 80 житлові будинки можуть бути одноквартирні та багатоквартирні.
Те, що спірний будинок є двоквартирним житловим будинком підтверджується і наданим позивачем технічним паспортом на садибний (індивідуальний) житловий будинок, у експлікації якого вказані приміщення квартир № 1 і № 2.
Хоча у позовній заяві вказано про окремі інженерні системи газопостачання у обидві частини будинку, належні позивачу і відповідачці, але це не підтверджено доказами. У судовому засіданні представник позивача вказав, що на даний час позивач займається оформленням дозвільних документів на окрему систему газопостачання. Тобто на даний час будинок має спільну систему газопостачання.
Із технічного паспорту будинку видно, що обидві квартири, чи частини будинку, мають пічки. Те, що будинок має один спільний димоход і димову трубу підтверджується рішенням Подільського районного суду м. Києва від 27.07.2015 р. у справі № 758/2645/15-ц. Цим судовим рішенням встановлено здійснення демонтажу спільного димоходу і димової труби позивачем у справі № 758/10556/16-ц. За цим судовим рішенням позивач зобов'язаний відновити димохід і димову трубу, але до цього часу він не виконав це зобов'язання.
У технічному паспорті у характеристиці будинку вказано «Підвал під «А»». Підвал знаходиться під будівлею, позначеною як «А», тобто під приміщеннями 1-2 (належить відповідачу), 2-5, 2-6, 2-7 (належать позивачу). Це означає, що підвал або є спільною власністю позивача і відповідача, або належить лише відповідачу, бо у п. 2 договору купівлі-продажу нічого не зазначено про купівлю батьком позивача підвалу чи його частини.
У житловому будинку є ще горище, яке знаходиться над вказаними приміщеннями 1-2, 2-5, 2-6, 2-7 і підвалом. Відповідно до додатку Б (обов'язковий) ДБН В.2.2-15-2-5 Житлові будинки. Основні положення, горище визначено як простір між поверхнею покриття (даху), зовнішніми стінами і перекриттям верхнього поверху. За цими ДБН до переліку сумарної площі житлових і підсобних приміщень не включається горище. Цим можна пояснити незазначення у технічному паспорті про горище, але відповідач як співвласник будинку має право користуватись спільним горищем, що відповідає змісту, зазначеному у ч. 2 ст. 382 ЦК України праву на спільне майно багатоквартирного будинку. Це ж право поширюється і для власників двоквартирного будинку відповідно до ст. 8 ЦК України.
Згідно до ч. 1 ст. 143 ЦПК України суд призначає експертизу для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо.
Ніяких спеціальних знань не потрібно, аби визначити, чи можна із житлового будинку виділити окреме ціле домоволодіння. Щодо обставин справи № 758/10556/16-ц це питання є суто правовим.
Житловим будинком є будівля із житловими і нежитловими приміщеннями (це встановлено ст. 381 ЦК України і ДБН В.2.2-15-2-5 Житлові будинки. Основні положення). До складу будинку не входить земельна ділянка.
Квартирою є комплекс взаємопов'язаних житлових і підсобних приміщень. До складу квартири не входить земельна ділянка (це встановлено ст. 383 ЦК України і додатком Б ДБН В.2.2-15-2-5 Житлові будинки. Основні положення).
Садиба (або за визначенням, чинним до 1996 р., «домоволодіння») включає житловий будинок, господарські будівлі і земельну ділянку.
Тобто із садиби (або раніше «домоволодіння»), що є спільною власністю, можна виділити дві окремі садиби або домоволодіння. Але із житлового будинку не можна виділити домоволодіння, бо домоволодіння є ширшим об'єктом цивільно-правових відносин. Окрім житлового будинку до складу садиби (або домоволодіння) входить ще належна на праві власності земельна ділянка. А такої у батька позивача не було і нема у позивача.
Позивач може просити суд виділити у натурі приміщення житлового будинку, або ізольовану квартиру, але ж не домоволодіння, яке ніколи не належало його батьку і у складі якого має бути належна на праві власності земельна ділянка.
На це ж вказує і п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.10.1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності на житловий будинок»: виділ частки в натурі (поділ будинку) може мати місце за наявності технічної можливості виділення кожній із сторін відокремленої частини будинку із самостійним виходом (квартири), яка відповідає розміру їх часток у приватній власності або наявності технічно можливості переобладнання будинку в ізольовані квартири.
Тобто Пленумом Верховного Суду України роз'яснено, що із житлового будинку можна виділити ізольовану квартиру, але не домоволодіння.
Насамкінець зазначу, що є рішення Подільського районного суду м. Києва від 27.07.2015 р. у справі № 758/2645/15-ц за позовом мого клієнта до позивача у справі № 758/10556/16-ц, яке спрямоване на захист прав щодо володіння і користування спільним майном - житловим будинком, прибудинковою територією, димоходом і димовою трубою. За цим судовим рішенням позивач зобов'язаний відновити становище, яке існувало до порушення. Цей обов'язок ним не виконаний. Спільний житловий будинок не приведено у попередній стан, аби розглядати питання про виділення позивачу у натурі частини житлового будинку. Це визначає зміст його позовних вимог у справі № 758/10556/16-ц. Зокрема, у складі домоволодіння, щодо якого заявлено позовні вимоги, а також і клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи, вказано і літнє приміщення. У експлікації у технічному паспорті будинку це приміщення у складі квартири № 2 вказано як тамбур, що самочинно збудований. Саме ця будівля була предметом розгляду у справі № 758/2645/15-ц, за рішенням суду цю самовільно збудовану будівлю знести за свій рахунок.
У справі «Брумареску проти Румунії» Європейський Суд з прав людини констатував: виходячи із загальновизнаного принципу правової визначеності (певності) слід мати на увазі стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень. Тому перед тим, як заявляти позовні вимоги про виділення частини житлового будинку в окреме ціле домоволодіння, позивач повинен спочатку виконати обов'язок по відновлення становища, яке передувало порушенню щодо спільного житлового будинку і прибудинкової території.
Із огляду на викладене вище вважаю, що у справі нема підстав для призначення експертизи за питанням про можливі варіанти виділення позивачу окремомого цілого домоволодіння. Про домоволодіння, як окремий об'єкт цивільно-правових відносин не можна говорити, виходячи із обставин справи. Про виділення окремих житлових приміщень будинку, переобладнання будинку в ізольовані квартири позивач питання не ставить. Тому прошу відмовити у задоволенні клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи.
__________ адвокат Стеценко Ю.В.