2 березня у Хмельницькому на базі Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Богдана Хмельницького відбулась науково-практична конференція «Актуальні проблеми кримінального права, процесу, криміналістики та оперативно-розшукової діяльності».
У своїй доповіді я торкнувся проблем забезпечення права потерпілого на ефективне досудове розслідування. На вибір теми вплинула нещодавно прочитана книга Мартіна Хайдеггера «Час і буття», у якій автор намагається дати визначення такій категорії, як «ніщо». На думку Хайдеггера, ніщо нівелює цінності. Я подумав, коли читав цю книгу: та це ж не про філософію і не про екзистенціалізм. Це про кримінальний процес. Є ефективність досудового розслідування, як цінність, і є неефективність слідчого, яка цю цінність нівелює. Тут і філософії не треба вигадувати, ніщо поруч. Так з'явилося бажання поділитись своїми роздумами із колегами на конференції.
Нижче навожу тези свого виступу.
Що слід розуміти під ефективністю досудового розслідування і як розрізнити, у якій справі розслідування є ефективним, а у якій неефективним?
Приходить на пам'ять інтерв'ю із Назаром Холодницьким, підготовлене журналістами каналу 1+1 у квітні 2017 року. Керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури показує свою квартиру, орбітрек і гардероб. Журналістка Дар'я Щаслива питає про результати роботи антикорупційної прокуратури, скількох корупціонерів уже посадили. Холодницький розповідає про те, які справи розслідуються. Далі журналістка ставить питання про результати у справах Насірова, Охендовського, Демчини, Онищенка та інших, на які прокурор розповідає, як затягують із розглядом справ у судах, на що прокурори не можуть впливати. Відповіді прокурора більше видаються за відмовки. Дар'я Щаслива питає Холодницького, чи вважає він таку роботу протягом року ефективною. На що той відповідає, що так, але якщо такий стан збережеться і протягом 2018 року, то він матиме питання і до підпорядкованих йому прокурорів, і до себе особисто.
Значить, ефективною є робота Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, за визначенням Назара Холодницького. Чи була такою майже рік тому.
Кримінальний процесуальний кодекс України не містить відповіді на питання, яке розслідування слід вважати ефективним. Натомість є норми, у яких вказується про «неефективне досудове розслідування». Так, прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений ініціювати перед керівником органу досудового розслідування питання про відсторонення слідчого від проведення досудового розслідування та призначення іншого слідчого у випадку неефективного досудового розслідування (п. 8 ч. 2 ст. 36 КПК України). Керівник органу досудового розслідування уповноважений відсторонювати слідчого від проведення досудового розслідування вмотивованою постановою за ініціативою прокурора або з власної ініціативи з наступним повідомленням прокурора та призначати іншого слідчого у разі неефективного досудового розслідування (п. 2 ч. 2 ст. 39 КПК України).
У зв'язку із цим пригадується крилатий вислів судді Верховного суду США Поттера Стюарта щодо справи «Джакобелліс проти штату Огайо», у якій на директора театру було накладено штраф за публічний показ кінофільму, забороненого для показу у штаті Огайо через його порнографічний зміст. Верховний суд мав визначити, чи був цей кінофільм порнографічним. Суддя Стюарт зазначив, що не знає, як визначити порнографію, але зрозуміє це, коли побачить саме її: «Впізнаю, коли побачу!»
Те ж саме і з ефективністю досудового розслідування, критеріїв якої у нормативно-правових актах нема. Парадокс полягає у тому, що про ефективність досудового розслідування починаєш думати, коли стикаєшся із її відсутністю. Доводиться більше говорити про неефективність, аніж ефективність досудового розслідування. Хоча критеріїв неефективності також нема. Та все ж ми можемо визначити, коли стан досудового розслідування у конкретному кримінальному провадженні не дозволяє назвати його ефективним. Особливо чутливим до цього є потерпілий, який розраховує на отримання слідчим результатів розслідування. Натомість неефективність досудового розслідування означає, що результатів розслідування нема, або їх замало, щоб говорити про збір слідчим доказів, достатніх для розкриття злочину. Констатування неефективності проведеного розслідування означає, що результатів у майбутньому годі очікувати.
Ефективність досудового розслідування визначається якістю роботи слідчого. Прокурор і керівник органу досудового розслідування покликані слідкувати за тим, щоб досудове розслідування було ефективним. Щоб визначити досудове розслідування як ефективне чи неефективне, прокурор і керівник органу досудового розслідування повинні бути у певному відношенні до ефективності. Вони мають висловити свою позицію стосовно роботи слідчого і що слід зробити, аби розслідування було ефективним. Ця позиція має якісно відрізнятись від того, що зробив слідчий, якщо досудове розслідування за визначенням прокурора або керівника органу досудового розслідування є неефективним. Однак, як видно зі змісту статей 36 і 39 КПК України, із того, що прокурор і керівник органу досудового розслідування можуть зробити, це відсторонити слідчого від розслідування і призначити іншого слідчого. Чи достатньо цього для того, щоб стан розслідування із неефективного став ефективним? Очевидно, що гарантій цього нема. Було б логічним визначити причини неефективного розслідування, аби інший слідчий міг вжити заходи для зміни стану розслідування.
Отже, застосування вказаних повноважень прокурора і керівника органу досудового розслідування залежить від тлумачення ними поняття ефективності досудового розслідування. За відсутності нормативно-правового визначення цього поняття ваги набуває суб'єктивний фактор - знання, досвід, особисті переконання, світогляд прокурора і керівника органу досудового розслідування. Від їх рішення багато у чому залежать права інших учасників кримінального провадження, в першу чергу - потерпілого.
Але КПК України не передбачає можливості оскаржити рішення, дії чи бездіяльність керівника органу досудового розслідування. Тому звернення до нього щодо неефективної роботи слідчого на сьогодні у переважній більшості випадків не є дієвим.
На мою думку, потерпілий повинен мати доступ до процедури, яка покликана визначити роботу слідчого як ефективне чи неефективне розслідування. Адже потерпілий не вправі задавати слідчому питання, які стосуються розслідування, зокрема, про версії, планування розслідування, причини невжиття кримінально-процесуальних заходів тощо. Натомість потерпілий зацікавлений у розслідуванні злочину і може надавати слідчому допомогу щодо організаційних питань розслідування.
До таких процедур слід віднести розгляд прокурором і керівником органу досудового розслідування звернення (скарги) щодо неефективності досудового розслідування за участі потерпілого і слідчого відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 36, п. 2 ч. 2 ст. 39 КПК України. Іншою формою, передбаченою Положенням про органи досудового розслідування Національної поліції України, мала б бути участь потерпілого, слідчого, керівника органу досудового розслідування у службових розслідуваннях у Головному слідчому управлінні та слідчих управліннях головних управлінь Національної поліції в областях та місті Києві. Та все ж це відомчі перевірки, у яких не виключається упереджене ставлення до потерпілого. Потерпілий не повинен залежати від відомчих уподобань керівників правоохоронних органів. Більш дієвим видається законодавче запровадження підстави для відводу слідчого у разі неефективного досудового розслідування.