Принцип презумпції невинуватості має на меті захист прав та інтересів особи, щодо якої проводиться розслідування. Серед цих прав та інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного особливе значення мають цивільно-правові, а саме його особисті немайнові права – недоторканість гідності, честі та ділової репутації. Зміст принципу презумпції невинуватості знайшов своє відображення у Цивільному кодексі України. Так, у частині 4 статті 296 ЦК України зазначено, що ім’я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину може бути обнародуване лише у разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Тому можна говорити і про цивільно-правову складову цього принципу кримінального судочинства.
Кримінально-процесуальний кодекс України хоча і проголошує презумпцію невинуватості, однак не містить положень щодо відповідальності за порушення цього принципу особою, яка здійснює дізнання, слідчим, прокурором, суддею. Варто зазначити, що порушення особистих немайнових прав особи як наслідок порушення принципу презумпції невинуватості не поодинокі в Україні. Хоча не зайвим буде також вказати, що такі порушення мають місце й у практиці правоохоронних органів та органів судової влади інших країн Європи, про що свідчать численні рішення із цього приводу Європейського суду з прав людини.
Відзначимо деякі з них. Так, у рішенні Європейського суду у справі “Аллене де Рібемон проти Франції” від 10 жовтня 1995 р. у частині, яка стосується допустимості заяв працівників правоохоронних органів про винність особи у вчиненні злочину, зокрема, відзначається, що свобода вираження думки, яка гарантується ст. 10 Конвенції, поширюється і на свободу отримання та поширення інформації. Отже, п. 2 ст. 6 не може бути перепоною в інформуванні владою громадськості про здійснення досудового розслідування злочинів, однак вона вимагає, щоб влада робила це стримано та делікатно, як того вимагає дотримання презумпції невинуватості. Проте, як випливає з рішення Євросуду у справі “Лавентс проти Латвії” від 28 листопада 2002 р., порушенням зазначеного положення Конвенції вважаються виступи у пресі судді про винність особи у вчиненні злочину до завершення судового розгляду. У рішенні Євросуду у справі “Й.Б. та інші проти Туреччини” від 28 жовтня 2004 р. було визнано такими, що не відповідають принципу презумпції невинуватості дії поліції щодо проведення прес-конференції та надання пресі можливості опублікувати фотографії підозрюваних, за якими можна було ідентифікувати їх особистості.
Саме тому є необхідність у розгляді питань, пов’язаних із створенням в Україні належного механізму відповідальності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду за завдану особі шкоду внаслідок оприлюднення відомостей про винність підозрюваного, обвинуваченого, підсудного до винесення обвинувального вироку суду.
Правові можливості захисту особистих немайнових прав від порушень принципу презумпції невинуватості
Враховуючи, що шляхом порушення принципу презумпції невинуватості особі внаслідок порушення її особистих немайнових прав може бути завдано моральної шкоди, логічно аби це питання вирішувалось у порядку цивільного судочинства. Зокрема, це випливає із ч. 4 ст. 296, ч. 6 і ч. 7 ст. 1176 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 12, 13, 14 Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду”.
Відшкодування моральної шкоди, завданої особі навіть внаслідок порушення принципу презумпції невинуватості, вимагає аби дії органу дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду були незаконними. Такий от парадокс складається, що випливає із назв статті 1176 ЦК України та Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду”! Однією із ознак незаконності обнародування імені підозрюваного, обвинуваченого, підсудного до винесення обвинувального вироку суду, за якою особа може подати позов до суду про відшкодування моральної шкоди є припинення кримінального переслідування за реабілітуючими підставами: постановлення виправдувального вироку, закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі особи у вчиненні злочину.
Разом із відшкодуванням моральної шкоди логічним способом захисту особистих немайнових прав особи було б вжиття реабілітуючих заходів, спрямованих на усунення порушення особистого немайнового права. Зокрема, у разі, якщо відомості про засудження або притягнення особи до кримінальної відповідальності, застосування до неї як запобіжного заходу взяття під варту були поширені в ЗМІ, то належним способом поновлення порушених немайнових прав особи було б оприлюднення рішення, що реабілітує цю особу, у тих же ЗМІ. Такі заходи, на нашу думку, доречно розглядати як способи відновлення становища, яке існувало до порушення (п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Адже той спосіб, який пропонується ч. 3 ст. 11 Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду”, не можна визнати належним, хоча для його реалізації особі і не потрібно звертатись до суду із позовом та доводити у суді правоту своєї позиції. Адже покладання на ЗМІ обов’язку зробити повідомлення про рішення, що реабілітує особу, на вимогу особи, у разі її смерті – її родичів чи органу дізнання, слідчого, прокурора або суду можна визнати справедливим лише у тому разі, коли ЗМІ за власною ініціативою оприлюднили відомості про винність особи у вчиненні злочину до винесення обвинувального вироку. До речі, у вище згадуваній справі “Й.Б. та інші проти Туреччини” Європейський суд з прав людини визнав несумісними із принципом презумпції невинуватості саме дії поліції по організації та проведенню прес-конференції, а не опублікування ЗМІ фотографій підозрюваних, отриманих журналістами на цій прес-конференції.
Крім того, не потрібно виключати можливість відмови ЗМІ виконати вимоги особи стосовно повідомлення про рішення, яке її реабілітує, на тій підставі, що інформація про притягнення особи до кримінальної відповідальності була отримана із офіційних джерел, наприклад, на прес-конфренції, організованій прокурором. А отже особа вимушена буде звертатись до суду із позовом про захист особистого немайнового права.
Шляхи вдосконалення механізму відшкодування шкоди, завданої внаслідок порушення презумпції невинуватості
На перший погляд виходом із ситуації захисту особистого немайнового права, спричиненого порушенням принципу презумпції невинуватості, вбачається у застосуванні аналогії зі статтею 277 ЦК України, якою передбачений порядок спростування недостовірної інформації. Зазначаємо, що саме аналогії, бо оприлюднення імені особи у контексті притягнення її до кримінальної відповідальності не буде вважатись недостовірною інформацією. Адже відомості про притягнення особи до кримінальної відповідальності, оприлюднені на прес-конференції, будуть відображені у процесуальних документах (актах, протоколах, постановах). За аналогією вбачається, що у разі постановлення виправдувального вироку, закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі особи у вчиненні злочину, якщо відомості про засудження або притягнення особи до кримінальної відповідальності, застосування до неї як запобіжного заходу взяття під варту були поширені в засобах масової інформації, орган дізнання, слідчий, прокурор або суд зобов’язані оприлюднити рішення, що реабілітує громадянина, у тих же засобах масової інформації. Якщо оприлюднення рішення, що реабілітує громадянина, у тому ж засобі масової інформації є неможливим у зв’язку з його припиненням, це рішення повинно бути оприлюднено в іншому засобі масової інформації, за рахунок органу, посадова особа якого поширила вказані відомості.
Проте потребує уваги питання стосовно джерел, за рахунок яких буде здійснено відшкодування шкоди за порушення принципу презумпції невинуватості, зокрема, відшкодування завданої моральної шкоди.
Вичерпний перелік незаконних дій органу дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, за які завдана особі шкода відшкодовується державою у повному обсязі приведені у ч. 1 ст. 1176 ЦК України і ст. 1 Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду”. Частиною 6 ст. 1176 ЦК України передбачено, що шкода завдана особі внаслідок іншої дії зазначених органів відшкодовується на загальних підставах. Проте з огляду на ст. 1174 ЦК України “загальні підстави відшкодування шкоди” у цьому випадку не застосовуються. Адже якщо особа подає позов про відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та оприлюднення у зв’язку із цим її імені, то у разі задоволення її позову така шкода повинна відшкодовуватись державою. Проте якщо особа подасть позов про відшкодування моральної шкоди, завданої особистим немайновим правам внаслідок оприлюднення її імені у контексті притягнення до кримінальної відповідальності, то у разі задоволення її позову така шкода відповідно до змісту ст. 1174 ЦК України повинна також відшкодовуватись державою.
Цивільно-правова природа відповідальності за порушення принципу презумпції невинуватості дозволяє вказати на застарілість ч. 1 ст. 13 Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду”, у якій зазначено, що питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі. Проте судовий розгляд за позовною заявою громадянина, у тому числі і про відшкодування моральної шкоди, відповідно до ч. 3 ст. 208 Цивільно-процесуального кодексу України закінчується ухваленням рішення суду. А отже, вважаємо, що достатнім буде у ч. 1 ст. 13 Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду” зазначити: “Питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства”.
Таким чином, аналіз приведених вище норм законодавства України дозволяє зробити висновок про можливість цивільно-правової відповідальності за порушення принципу презумпції невинуватості. Проте перепоною у належній ефективності механізму відновлення порушених особистих немайнових прав громадян є низка питань до положень Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду”, які потребують обговорення та подальшого вдосконалення.
Кримінально-процесуальний кодекс України хоча і проголошує презумпцію невинуватості, однак не містить положень щодо відповідальності за порушення цього принципу особою, яка здійснює дізнання, слідчим, прокурором, суддею. Варто зазначити, що порушення особистих немайнових прав особи як наслідок порушення принципу презумпції невинуватості не поодинокі в Україні. Хоча не зайвим буде також вказати, що такі порушення мають місце й у практиці правоохоронних органів та органів судової влади інших країн Європи, про що свідчать численні рішення із цього приводу Європейського суду з прав людини.
Відзначимо деякі з них. Так, у рішенні Європейського суду у справі “Аллене де Рібемон проти Франції” від 10 жовтня 1995 р. у частині, яка стосується допустимості заяв працівників правоохоронних органів про винність особи у вчиненні злочину, зокрема, відзначається, що свобода вираження думки, яка гарантується ст. 10 Конвенції, поширюється і на свободу отримання та поширення інформації. Отже, п. 2 ст. 6 не може бути перепоною в інформуванні владою громадськості про здійснення досудового розслідування злочинів, однак вона вимагає, щоб влада робила це стримано та делікатно, як того вимагає дотримання презумпції невинуватості. Проте, як випливає з рішення Євросуду у справі “Лавентс проти Латвії” від 28 листопада 2002 р., порушенням зазначеного положення Конвенції вважаються виступи у пресі судді про винність особи у вчиненні злочину до завершення судового розгляду. У рішенні Євросуду у справі “Й.Б. та інші проти Туреччини” від 28 жовтня 2004 р. було визнано такими, що не відповідають принципу презумпції невинуватості дії поліції щодо проведення прес-конференції та надання пресі можливості опублікувати фотографії підозрюваних, за якими можна було ідентифікувати їх особистості.
Саме тому є необхідність у розгляді питань, пов’язаних із створенням в Україні належного механізму відповідальності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду за завдану особі шкоду внаслідок оприлюднення відомостей про винність підозрюваного, обвинуваченого, підсудного до винесення обвинувального вироку суду.
Правові можливості захисту особистих немайнових прав від порушень принципу презумпції невинуватості
Враховуючи, що шляхом порушення принципу презумпції невинуватості особі внаслідок порушення її особистих немайнових прав може бути завдано моральної шкоди, логічно аби це питання вирішувалось у порядку цивільного судочинства. Зокрема, це випливає із ч. 4 ст. 296, ч. 6 і ч. 7 ст. 1176 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 12, 13, 14 Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду”.
Відшкодування моральної шкоди, завданої особі навіть внаслідок порушення принципу презумпції невинуватості, вимагає аби дії органу дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду були незаконними. Такий от парадокс складається, що випливає із назв статті 1176 ЦК України та Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду”! Однією із ознак незаконності обнародування імені підозрюваного, обвинуваченого, підсудного до винесення обвинувального вироку суду, за якою особа може подати позов до суду про відшкодування моральної шкоди є припинення кримінального переслідування за реабілітуючими підставами: постановлення виправдувального вироку, закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі особи у вчиненні злочину.
Разом із відшкодуванням моральної шкоди логічним способом захисту особистих немайнових прав особи було б вжиття реабілітуючих заходів, спрямованих на усунення порушення особистого немайнового права. Зокрема, у разі, якщо відомості про засудження або притягнення особи до кримінальної відповідальності, застосування до неї як запобіжного заходу взяття під варту були поширені в ЗМІ, то належним способом поновлення порушених немайнових прав особи було б оприлюднення рішення, що реабілітує цю особу, у тих же ЗМІ. Такі заходи, на нашу думку, доречно розглядати як способи відновлення становища, яке існувало до порушення (п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Адже той спосіб, який пропонується ч. 3 ст. 11 Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду”, не можна визнати належним, хоча для його реалізації особі і не потрібно звертатись до суду із позовом та доводити у суді правоту своєї позиції. Адже покладання на ЗМІ обов’язку зробити повідомлення про рішення, що реабілітує особу, на вимогу особи, у разі її смерті – її родичів чи органу дізнання, слідчого, прокурора або суду можна визнати справедливим лише у тому разі, коли ЗМІ за власною ініціативою оприлюднили відомості про винність особи у вчиненні злочину до винесення обвинувального вироку. До речі, у вище згадуваній справі “Й.Б. та інші проти Туреччини” Європейський суд з прав людини визнав несумісними із принципом презумпції невинуватості саме дії поліції по організації та проведенню прес-конференції, а не опублікування ЗМІ фотографій підозрюваних, отриманих журналістами на цій прес-конференції.
Крім того, не потрібно виключати можливість відмови ЗМІ виконати вимоги особи стосовно повідомлення про рішення, яке її реабілітує, на тій підставі, що інформація про притягнення особи до кримінальної відповідальності була отримана із офіційних джерел, наприклад, на прес-конфренції, організованій прокурором. А отже особа вимушена буде звертатись до суду із позовом про захист особистого немайнового права.
Шляхи вдосконалення механізму відшкодування шкоди, завданої внаслідок порушення презумпції невинуватості
На перший погляд виходом із ситуації захисту особистого немайнового права, спричиненого порушенням принципу презумпції невинуватості, вбачається у застосуванні аналогії зі статтею 277 ЦК України, якою передбачений порядок спростування недостовірної інформації. Зазначаємо, що саме аналогії, бо оприлюднення імені особи у контексті притягнення її до кримінальної відповідальності не буде вважатись недостовірною інформацією. Адже відомості про притягнення особи до кримінальної відповідальності, оприлюднені на прес-конференції, будуть відображені у процесуальних документах (актах, протоколах, постановах). За аналогією вбачається, що у разі постановлення виправдувального вироку, закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі особи у вчиненні злочину, якщо відомості про засудження або притягнення особи до кримінальної відповідальності, застосування до неї як запобіжного заходу взяття під варту були поширені в засобах масової інформації, орган дізнання, слідчий, прокурор або суд зобов’язані оприлюднити рішення, що реабілітує громадянина, у тих же засобах масової інформації. Якщо оприлюднення рішення, що реабілітує громадянина, у тому ж засобі масової інформації є неможливим у зв’язку з його припиненням, це рішення повинно бути оприлюднено в іншому засобі масової інформації, за рахунок органу, посадова особа якого поширила вказані відомості.
Проте потребує уваги питання стосовно джерел, за рахунок яких буде здійснено відшкодування шкоди за порушення принципу презумпції невинуватості, зокрема, відшкодування завданої моральної шкоди.
Вичерпний перелік незаконних дій органу дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, за які завдана особі шкода відшкодовується державою у повному обсязі приведені у ч. 1 ст. 1176 ЦК України і ст. 1 Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду”. Частиною 6 ст. 1176 ЦК України передбачено, що шкода завдана особі внаслідок іншої дії зазначених органів відшкодовується на загальних підставах. Проте з огляду на ст. 1174 ЦК України “загальні підстави відшкодування шкоди” у цьому випадку не застосовуються. Адже якщо особа подає позов про відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та оприлюднення у зв’язку із цим її імені, то у разі задоволення її позову така шкода повинна відшкодовуватись державою. Проте якщо особа подасть позов про відшкодування моральної шкоди, завданої особистим немайновим правам внаслідок оприлюднення її імені у контексті притягнення до кримінальної відповідальності, то у разі задоволення її позову така шкода відповідно до змісту ст. 1174 ЦК України повинна також відшкодовуватись державою.
Цивільно-правова природа відповідальності за порушення принципу презумпції невинуватості дозволяє вказати на застарілість ч. 1 ст. 13 Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду”, у якій зазначено, що питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі. Проте судовий розгляд за позовною заявою громадянина, у тому числі і про відшкодування моральної шкоди, відповідно до ч. 3 ст. 208 Цивільно-процесуального кодексу України закінчується ухваленням рішення суду. А отже, вважаємо, що достатнім буде у ч. 1 ст. 13 Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду” зазначити: “Питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства”.
Таким чином, аналіз приведених вище норм законодавства України дозволяє зробити висновок про можливість цивільно-правової відповідальності за порушення принципу презумпції невинуватості. Проте перепоною у належній ефективності механізму відновлення порушених особистих немайнових прав громадян є низка питань до положень Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду”, які потребують обговорення та подальшого вдосконалення.