Ірпінським міським судом Київської області розглянуто позов про позбавлення права користування житловим приміщенням колишню дружину та її неповнолітню дитину. Інтереси позивача представляв адвокат Стеценко Юрій.
Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що до цього часу місце проживання відповідачів залишається зареєстрованим у будинку, належному позивачу. На вимоги позивача знятись з реєстрації, відповідачі ніяких дій не вчиняли. Підставою виникнення права користування відповідачами будинком позивача був шлюб, який вже розірвано. Тому право користування відповідачами будинком позивача також підлягає припиненню.
Позов задоволено судом.
Нижче наводяться письмові пояснення адвоката Стеценка у цій справі.
До Ірпінського міського суду Київської області
Адвоката Стеценка Ю.В., представника позивача
ПОЯСНЕННЯ
Позивачу на праві приватної власності належить житловий будинок. Він перебував у шлюбі із відповідачкою-1. Цей шлюб розірвано за рішенням суду. Відповідачка-2 є неповнолітньою донькою відповідачки-1.
На даний час мій клієнт перебуває у новому шлюбі. Разом із дружиною вони проживають у будинку.
Хоча відповідачі не проживають у цьому будинку, але вони до цього часу зареєстровані у ньому. Їх особистого майна в будинку немає, реєстрація місця проживання носить формальний характер. На всі прохання знятись з реєстрації, відповідачка-1 ніяких реальних дій щодо цього не здійснює. Це є перешкодою для реалізації прав позивача, як власника будинку щодо користування і розпорядження майном.
Позивачем обрано такий речово-правовий засіб захисту порушеного права як негаторний позов. Право на такий захист передбачене ст. 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Умови подання негаторного позову такі:
1) річ знаходиться у власника;
2) інша особа заважає користуванню, розпорядженню тощо цією річчю;
3) для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо).
Позивачем за негаторним позовом є власник або інша особа, уповноважена на це законом чи договором, що володіє річчю, але позбавлена можливості користуватися і розпоряджатися нею. Відповідачем є особа, яка своєю протиправною поведінкою створює перешкоди, що заважають нормальному здійсненню права власності.
При цьому, обов'язком власника не є доказування неправомірності дій відповідача. Вони допускаються такими, доки сам відповідач не доведе правомірність своєї поведінки.
А отже відповідачі повинні довести правомірність тобто правові підстави користування житловим приміщенням.
Предметом спору у цій справі є питання захисту права власності, а не житлові правовідносини.
За положеннями ч. 1 ст. 317 та ч. 1 ст. 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном і він реалізовує їх на власний розсуд.
Згідно із ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Частиною 1 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Стаття 379 ЦК України вказує, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.
Глава 28 ЦК України визначає житло об'єктом права приватної власності.
Вважаю, що у відповідачів нема правових підстав користуватися житловим приміщенням, належним позивачу. Реєстрація їх місця проживання у будинку, належному позивачу, порушує його право власності. Так, виходячи з кількості зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, розраховується вартість житлово-комунальних послуг. Це покладає на мого клієнта додаткові витрати за плату за житлово-комунальні послуги, позбавляє права отримати житлову субсидію, передбачену Положенням про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.1995 р. № 848. Також реєстрація місця проживання відповідачів у будинку обмежує право позивача на розпорядження і відчуження будинку.
В рішенні Конституційного Суду України від 03.06.1999 р. у справі за конституційними поданнями Служби безпеки України, Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень пункту 6 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», частин четвертої і п'ятої статті 22 Закону України «Про міліцію» та частини шостої статті 22 Закону України «Про пожежну безпеку» (справа про офіційне тлумачення терміна «член сім'ї») надано роз'яснення щодо визначення кола членів сім'ї. Зокрема, у п. 6 мотивувальної частини рішення зазначається, що стосовно поняття «член сім'ї» Конституційний Суд України диференціює членів сімей взагалі, членів сімей, які перебувають на утриманні або проживають з суб'єктами права на пільги щодо оплати користування житлом і комунальними послугами, на дві групи. До першої з них слід віднести чоловіка або дружину та їх прямих родичів по низхідній і висхідній лініях - дітей і батьків. Другу групу членів сім'ї складають інші особи, що постійно мешкають з ними та ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки та інші). Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення з суб'єктом права на пільги щодо оплати житлово-комунальних послуг спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Питання про визнання членом сім'ї інших осіб (крім подружжя, дітей, батьків) вирішуються відповідними органами і організаціями, а у спірних випадках - судами загальної юрисдикції, які з'ясовують характер відносин при розгляді кожної конкретної справи.
До жодної із цих двох груп членів сім'ї відповідачів віднести не можна. Позивач має дружину і свою сім'ю, а спільного господарства, спільного проживання, спільного бюджету із відповідачами нема.
Права власника житлового будинку визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Передбачений ст. 391 ЦК України спосіб захисту порушеного права може бути реалізований через ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» шляхом зняття особи з реєстраційного обліку.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється, зокрема, на підставі рішення суду про позбавлення права користування житловим приміщенням.
Виходячи з того, що Закон «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього закону підлягають застосуванню до всіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
Отже, в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим вимогу про позбавлення права користування житловим приміщенням.
Вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст.ст. 71, 72, 116, 156 ЖК; ст. 405 ЦК). Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16.01.2012 р. (справа №6-57цс11).
Пропоную розглянути права відповідачів щодо користування будинком позивача.
У ч. 4 ст. 156 ЖК України вказано, що припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Статтею 162 ЖК України встановлено, що плата за користування жилим приміщенням в будинку, що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.
Ніякої угоди між позивачем і відповідачами про безоплатне чи платне користування жилим приміщенням нема. Чинним законодавством України не передбачено обов'язок власника зберігати право користування житлом колишніх членів сім'ї.
Як роз'яснено у п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985 р. «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» при розгляді спорів, що не урегульовані житловим законодавством, суд застосовує норми цивільного законодавства.
Ні нормами ЖК України, ні нормами ЦК України не встановлено обов'язок власника надати житло колишнім членам сім'ї. Це б суперечило захисту приватної власності. А отже, зобов'язань позивача щодо надання відповідачам житлового приміщення для проживання нема.
Як видно із частин 1-3 статті 156 ЖК України та ст. 405 ЦК України, право члена сім'ї власника житлового будинку, який не є його співвласником, на користування жилим приміщенням обумовлено наявністю сімейних відносин із власником і спільним із ним проживанням у цьому будинку.
Стаття 405 ЦК України називається «Право членів сім'ї власника житла на користування цим житлом». Але у ЦК України нема норми, яка б встановлювала права колишніх членів сім'ї власника житла на користування цим житлом. Більше того, стаття 405 ЦК України знаходиться у главі 32 ЦК України, яка називається «Право користування чужим майном».
Ось зміст норм із цієї глави, із яких вбачається відсутність права колишніх членів сім'ї користуватися чужим майном:
- згідно ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодоземельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут);
- відповідно до ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
Право члена сім'ї власника на користування житлом є сервітутним правом, у зв'язку з чим припинення цього права повинно відбуватися відповідно до вимог ст.ст. 405, 406 ЦК. Такий висновок зроблено Верховним Судом України у Аналізі деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ, що розміщено на офіційному сайті Верховного Суду України (див. розділ «Усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження майном (ст. 391 ЦК)»).
Звертаю увагу, що Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ також дотримується позиції, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону, яким не може бути ЖК УРСР, а застосуванню підлягають норми гл. 32 ЦК (п. 39 постанови пленуму ВСС «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 р. № 5).
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 406 ЦК України сервітут припиняється у разі припинення обставин, яка була підставою для встановлення сервітуту.
Підставою виникнення права користування відповідачами будинком позивача був шлюб між позивачем і відповідачкою-1. Ця обставина припинилась, бо шлюб розірвано. А отже підлягає і припиненню право користування відповідачами будинком позивача.
Спосіб припинення права користування відповідачами будинком позивача передбачений ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» - це рішення суду про позбавлення права користування житловим приміщенням.
Враховуючи приписи ч. 1 ст. 321, та ст. 391 ЦК України, відповідно до яких права власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, прошу позовні вимоги задовольнити, позбавити відповідачів права користування житловим приміщенням в будинку, належному моєму клієнту.
___________ Адвокат Стеценко Ю.В.