Кримінальне судочинство є тією сферою, у якій у повній мірі переплітаються публічні інтереси із приватними. Так, діяльність органів дізнання та досудового слідства має публічний характер і спрямована на захист суспільних відносин від злочинних покарань. Проте публічний характер діяльності органів дізнання та досудового слідства пов’язаний із правом втручання у приватне життя громадян, які стають учасниками кримінального процесу. У зв’язку із цим важливим є встановлення механізму правового забезпечення захисту прав громадян у сфері кримінального судочинства. Цей механізм повинен діяти у разі порушення органами дізнання та досудового слідства прав громадян та встановлювати відповідальності за завдану шкоду. Також не можна виключати і помилок, допущених при розслідуванні злочинів, які можуть спричинити порушення прав громадян, а отже потребують виправлення.
Завданням, поставленим автором при написанні цієї статті, є визначення правової природи механізму відшкодування шкоди, завданої особистим немайновим правам особи діями органу дізнання, досудового слідства та їх службових осіб. Автором приділено увагу таким особистим немайновим правам як недоторканість честі, гідності та ділової репутації особи, стосовно якої проводилось розслідування, але за результатами якого було постановлено виправдувальний вирок, або кримінальна справа була закрита за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі особи у вчиненні злочину.
Повноваження органів дізнання та досудового слідства стосовно розкриття та розслідування злочинів покладає на них обов’язок інформувати суспільство про свою діяльність і одним із вже усталених способів повідомлення ними результатів оперативно-розшукової та кримінально-процесуальної діяльності є використання засобів масової інформації (ЗМІ). Крім того, за допомогою повідомлень ЗМІ правоохоронці можуть вирішувати завдання розшукового характеру. Саме в наслідок висвітлення результатів своєї діяльності та вирішення розшукових завдань органи дізнання та досудового слідства можуть повідомити широкому загалу відомості про особу підозрюваного (обвинуваченого), розмістити його зображення. Якщо цю особу у подальшому буде засуджено за вчинення злочину, то у такому разі оприлюднення імені та зображення підозрюваного (обвинуваченого) буде обумовлено необхідністю захисту суспільних інтересів. Але як бути коли відомості про притягнення громадянина до кримінальної відповідальності були поширені в ЗМІ, але у подальшому кримінальну справу стосовно цього громадянина було закрито за реабілітуючими підставами, або його було виправдано?
Для того щоб відповісти на це запитання необхідне з’ясування правової природи відносин, які встановлюють відповідальність органу дізнання, досудового слідства за порушення особистих немайнових прав особи.
Для початку звернемося до правових джерел, які регулюють зазначені відносини. Так, ч. 3 ст. 11 Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду” передбачено, що якщо відомості про засудження або притягнення громадянина до кримінальної відповідальності, застосування до нього як запобіжного заходу взяття під варту чи накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт були поширені в засобах масової інформації, то на вимогу цього громадянина, а в разі його смерті на вимогу його родичів чи органу дізнання, слідчого, прокурора або суду засоби масової інформації протягом одного місяця роблять повідомлення про рішення, що реабілітує громадянина, відповідно до чинного законодавства України.
Таким чином законодавець надає самому громадянину право вибирати чи потребує він оприлюднення відомостей про його реабілітацію, чи ні. Крім того статтями 3 і 13 Закону громадянину надано право на відшкодування моральної шкоди і це питання вирішується судом за заявою громадянина відповідно до чинного законодавства.
Статтею 1176 Цивільного кодексу України передбачений порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду. У частині 1 цієї статті серед незаконних рішень, дій чи бездіяльності органу дізнання, досудового слідства, за які завдана шкода відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб, названі незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, незаконне тримання під вартою або підписка про невиїзд, незаконне затримання, незаконне накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Як бачимо, оприлюднення органом дізнання, досудового слідства імені особи стосовно притягнення її до кримінальної відповідальності не названо серед незаконних дій. Але очевидно, що у такому разі гідності, честі, діловій репутації особи може бути завдано шкоди. Підкреслюємо, що лише може. Чи було завдано шкоди особистим немайновим правам особи, чи ні вона вирішує сама. Адже зрозуміло, що, скажімо, дві особи по різному можуть розцінювати оприлюднення їх імені у зв’язку із вчиненням злочину. Проте ч. 6 ст. 1176 ЦК України передбачається, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок іншої незаконної дії органу дізнання, досудового слідства відшкодовується на загальних підставах. А отже можна зробити висновок, що особа, котра вважає дії органу дізнання та досудового слідства стосовно оприлюднення її імені у зв’язку із вчиненням злочину, має право звернутись до суду із позовом про визнання незаконними дій органу дізнання, досудового слідства та відшкодування моральної шкоди. Позовні вимоги будуть відповідати пунктам 4, 9 і 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України. А тому така справа підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Разом із тим справедливо відзначити, що проблема реабілітації особи із використанням можливостей ЗМІ останніми роками становить увагу і законотворців. Так, у Верховній Раді України зареєстровані проект Кримінально-процесуального кодексу України № 0952 від 25.05.2006 р., підготовлений народними депутатами України – членами Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності та Робочої групи з підготовки проекту Кримінально-процесуального кодексу України, а також проект Закону України “Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України (щодо публічного вибачення від імені держави)” № 2210 від 22.09.2006 р. Стаття 619 проекту КПК передбачає як спосіб реабілітації особи спростування через ЗМІ раніше оприлюдненої інформації про притягнення цієї особи до кримінальної відповідальності.
Не можемо погодитись із запропонованим авторами проекту КПК України порядком вирішення питання про усунення моральної шкоди реабілітованого, передбаченим статтями 622, 623 і 624 проекту. Роздуми щодо практичного застосування цих норм породжують цілий ряд запитань. Так, незрозуміло яким чином слідчий, особа, яка здійснює дізнання, у постанові про закриття провадження в кримінальній справі за реабілітуючими підставами визнає право особи, стосовно якої проводились оперативно-розшукові заходи чи слідчі дії, на усунення моральної шкоди. Чи означає це, що слідчий перед винесенням постанови про закриття кримінальної справи повинен повідомити підозрюваного (обвинуваченого) і запропонувати йому подати вимоги про усунення моральної шкоди? Навіть якщо так, то чи може цей слідчий бути об’єктивним у оцінці завданої підозрюваному (обвинуваченому) моральної шкоди? Для однієї особи, що була підозрюваним (обвинуваченим), буде достатньо лише визнання права на відшкодування слідчим моральної шкоди. А інша особа буде вимагати відшкодування органом досудового слідства своїх душевних страждань, яких вона зазнала у зв’язку із притягненням до кримінальної відповідальності та оголошення про це слідчим на прес-конференції, приниження її честі та гідності, ділової репутації, і оцінить завдану їй моральну шкоду певною сумою.
Не можемо погодитись із пропозицією авторів ст. 624 проекту КПК України стосовно того, що якщо вимоги особи про усунення моральної шкоди, заподіяної незаконним притягненням до кримінальної відповідальності не задоволено чи особа не погоджується з прийнятим рішенням, вона має право звернутись до суду з позовом у порядку цивільного судочинства. Вважаємо, що вказане положення суперечить ст. 124 Конституції, яка гарантує поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі. Крім того, таке викривлення права звернення до суду формально надає право суду відмовляти у прийняті позову поки особа не звернеться до слідчого із вимогою про відшкодування моральної шкоди і той не прийме з приводу цього якесь рішення. Реальність такої перешкоди у судовому захисті порушеного права можна підтвердити ухвалою судової колегії в цивільних справах Верховного Cуду України від 28.05.1997 р., якою залишено без змін ухвалу судді Івано-Франківського міського суду про відмову у прийняті заяви про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду. Позивач не звертався із заявою до органу, який закрив кримінальну справу, стосовно відшкодування шкоди, а відразу звернувся із позовом до суду. Це й стало підставою відмови у прийняті позовної заяви до розгляду.
Не варто також виключати можливість створення перешкод у прийнятті рішення із тієї підстави, що справа підлягає розгляду у порядку кримінального судочинства, а не цивільного, бо порядок буде прописаний у КПК України. Або ж навпаки. До того ж, якщо ст. 624 проекту КПК України передбачено право звернення до суду про відшкодування моральної шкоди у порядку цивільного судочинства, то у порядку якого судочинства повинно вирішуватись питання оскарження неприйняття слідчим вимоги особи?
Як бачимо запитань виникає більш ніж достатньо. Вважаємо, що породжені вони помилкою у визначенні правової природи відносин, які визначають відповідальність органу дізнання, досудового слідства за порушення особистих немайнових прав особи.
На нашу думку, відшкодування моральної шкоди, завданої особі повідомленням органом дізнання, досудового слідства через ЗМІ відомостей про притягнення її до кримінальної відповідальності, якщо у подальшому кримінальне переслідування стосовно цієї особи припинено за реабілітуючими підставами, за своєю галузевою належністю є категорією цивільно-правовою. В обґрунтування цього можна навести такі аргументи:
1) саме відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів, а саме особистих немайнових прав;
2) таке відшкодування має на меті відновлення становища, яке існувало до початку розслідування, наприклад, стосовно ділової репутації підприємця;
3) деякою мірою пріоритет приватного інтересу щодо захисту честі, гідності та ділової репутації над публічним можна пояснити декриміналізацією наклепу. Спільним між поширенням ЗМІ відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наклепом є посягання на честь та гідність шляхом поширення інформації, яка може зганьбити особу. Крім того, декриміналізація наклепу та образи також свідчить про те, що законодавець уже не відносить честь, гідність, ділову репутацію до об’єктів захисту від суспільно небезпечних діянь;
4) таке відшкодування має на меті компенсацію спричинених особі душевних страждань, а також приниження її честі, гідності та ділової репутації. Обов’язок особи довести відповідність розміру завданої їй моральної шкоди також обумовлює приватноправовий характер відносин, адже цей обов’язок покладається саме на особу, а не державний орган;
5) рішенням Конституційного Суду України від 03.10.2001 р. (справа про відшкодування шкоди державою) було визначено, що органи дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури і суду за завдану незаконними діями громадянам матеріальну і моральну шкоду несуть цивільно-правову, а не публічно-правову відповідальність.
Погоджуємося із тим, що у КПК України доречно проголосити норми про реабілітацію особи, стосовно якої проводилось розслідування. Проте такі норми мають носити характер принципу, але не процедури. Внесення до КПК України норм, що регулюють порядок захисту порушених цивільних прав, буде суперечити загальним засадам цивільного законодавства, проголошеним у ст. 3 ЦК України, а саме щодо судового захисту цивільного права та інтересу. Крім того, вважаємо що ч. 6 ст. 1176 ЦК України дозволяє відшкодувати у порядку цивільного судочинства моральну шкоду за оприлюднення органом дізнання, досудового слідства через ЗМІ відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності у разі наступного припинення кримінального переслідування за реабілітуючими обставинами. Проте ч. 7 ст. 1176 ЦК України є диспозитивною, бо вона передбачає, що зазначений порядок відшкодування встановлюється законом. На сьогодні таким законом є Закон України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду”. Вважаємо, що саме положення цього закону щодо реабілітації осіб, стосовно яких проводилось розслідування, потребують вдосконалення.
Таким чином, проблема правового забезпечення відшкодування моральної шкоди, завданої особі діями органів дізнання, досудового слідства, зокрема, внаслідок оприлюднення через ЗМІ відомостей про притягнення до кримінальної відповідальності, є актуальною для захисту честі, гідності та ділової репутації реабілітованого. Натомість вітчизняне законодавство не містить чіткого механізму захисту цих особистих немайнових прав особи. Визначення правової природи відносин, які встановлюють відповідальність органу дізнання, досудового слідства за порушення особистих немайнових прав особи, сприятиме подальшому розвитку інституту реабілітації у сфері кримінального судочинства та його конкретизації у законодавстві.
Завданням, поставленим автором при написанні цієї статті, є визначення правової природи механізму відшкодування шкоди, завданої особистим немайновим правам особи діями органу дізнання, досудового слідства та їх службових осіб. Автором приділено увагу таким особистим немайновим правам як недоторканість честі, гідності та ділової репутації особи, стосовно якої проводилось розслідування, але за результатами якого було постановлено виправдувальний вирок, або кримінальна справа була закрита за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі особи у вчиненні злочину.
Повноваження органів дізнання та досудового слідства стосовно розкриття та розслідування злочинів покладає на них обов’язок інформувати суспільство про свою діяльність і одним із вже усталених способів повідомлення ними результатів оперативно-розшукової та кримінально-процесуальної діяльності є використання засобів масової інформації (ЗМІ). Крім того, за допомогою повідомлень ЗМІ правоохоронці можуть вирішувати завдання розшукового характеру. Саме в наслідок висвітлення результатів своєї діяльності та вирішення розшукових завдань органи дізнання та досудового слідства можуть повідомити широкому загалу відомості про особу підозрюваного (обвинуваченого), розмістити його зображення. Якщо цю особу у подальшому буде засуджено за вчинення злочину, то у такому разі оприлюднення імені та зображення підозрюваного (обвинуваченого) буде обумовлено необхідністю захисту суспільних інтересів. Але як бути коли відомості про притягнення громадянина до кримінальної відповідальності були поширені в ЗМІ, але у подальшому кримінальну справу стосовно цього громадянина було закрито за реабілітуючими підставами, або його було виправдано?
Для того щоб відповісти на це запитання необхідне з’ясування правової природи відносин, які встановлюють відповідальність органу дізнання, досудового слідства за порушення особистих немайнових прав особи.
Для початку звернемося до правових джерел, які регулюють зазначені відносини. Так, ч. 3 ст. 11 Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду” передбачено, що якщо відомості про засудження або притягнення громадянина до кримінальної відповідальності, застосування до нього як запобіжного заходу взяття під варту чи накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт були поширені в засобах масової інформації, то на вимогу цього громадянина, а в разі його смерті на вимогу його родичів чи органу дізнання, слідчого, прокурора або суду засоби масової інформації протягом одного місяця роблять повідомлення про рішення, що реабілітує громадянина, відповідно до чинного законодавства України.
Таким чином законодавець надає самому громадянину право вибирати чи потребує він оприлюднення відомостей про його реабілітацію, чи ні. Крім того статтями 3 і 13 Закону громадянину надано право на відшкодування моральної шкоди і це питання вирішується судом за заявою громадянина відповідно до чинного законодавства.
Статтею 1176 Цивільного кодексу України передбачений порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду. У частині 1 цієї статті серед незаконних рішень, дій чи бездіяльності органу дізнання, досудового слідства, за які завдана шкода відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб, названі незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, незаконне тримання під вартою або підписка про невиїзд, незаконне затримання, незаконне накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Як бачимо, оприлюднення органом дізнання, досудового слідства імені особи стосовно притягнення її до кримінальної відповідальності не названо серед незаконних дій. Але очевидно, що у такому разі гідності, честі, діловій репутації особи може бути завдано шкоди. Підкреслюємо, що лише може. Чи було завдано шкоди особистим немайновим правам особи, чи ні вона вирішує сама. Адже зрозуміло, що, скажімо, дві особи по різному можуть розцінювати оприлюднення їх імені у зв’язку із вчиненням злочину. Проте ч. 6 ст. 1176 ЦК України передбачається, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок іншої незаконної дії органу дізнання, досудового слідства відшкодовується на загальних підставах. А отже можна зробити висновок, що особа, котра вважає дії органу дізнання та досудового слідства стосовно оприлюднення її імені у зв’язку із вчиненням злочину, має право звернутись до суду із позовом про визнання незаконними дій органу дізнання, досудового слідства та відшкодування моральної шкоди. Позовні вимоги будуть відповідати пунктам 4, 9 і 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України. А тому така справа підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Разом із тим справедливо відзначити, що проблема реабілітації особи із використанням можливостей ЗМІ останніми роками становить увагу і законотворців. Так, у Верховній Раді України зареєстровані проект Кримінально-процесуального кодексу України № 0952 від 25.05.2006 р., підготовлений народними депутатами України – членами Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності та Робочої групи з підготовки проекту Кримінально-процесуального кодексу України, а також проект Закону України “Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України (щодо публічного вибачення від імені держави)” № 2210 від 22.09.2006 р. Стаття 619 проекту КПК передбачає як спосіб реабілітації особи спростування через ЗМІ раніше оприлюдненої інформації про притягнення цієї особи до кримінальної відповідальності.
Не можемо погодитись із запропонованим авторами проекту КПК України порядком вирішення питання про усунення моральної шкоди реабілітованого, передбаченим статтями 622, 623 і 624 проекту. Роздуми щодо практичного застосування цих норм породжують цілий ряд запитань. Так, незрозуміло яким чином слідчий, особа, яка здійснює дізнання, у постанові про закриття провадження в кримінальній справі за реабілітуючими підставами визнає право особи, стосовно якої проводились оперативно-розшукові заходи чи слідчі дії, на усунення моральної шкоди. Чи означає це, що слідчий перед винесенням постанови про закриття кримінальної справи повинен повідомити підозрюваного (обвинуваченого) і запропонувати йому подати вимоги про усунення моральної шкоди? Навіть якщо так, то чи може цей слідчий бути об’єктивним у оцінці завданої підозрюваному (обвинуваченому) моральної шкоди? Для однієї особи, що була підозрюваним (обвинуваченим), буде достатньо лише визнання права на відшкодування слідчим моральної шкоди. А інша особа буде вимагати відшкодування органом досудового слідства своїх душевних страждань, яких вона зазнала у зв’язку із притягненням до кримінальної відповідальності та оголошення про це слідчим на прес-конференції, приниження її честі та гідності, ділової репутації, і оцінить завдану їй моральну шкоду певною сумою.
Не можемо погодитись із пропозицією авторів ст. 624 проекту КПК України стосовно того, що якщо вимоги особи про усунення моральної шкоди, заподіяної незаконним притягненням до кримінальної відповідальності не задоволено чи особа не погоджується з прийнятим рішенням, вона має право звернутись до суду з позовом у порядку цивільного судочинства. Вважаємо, що вказане положення суперечить ст. 124 Конституції, яка гарантує поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі. Крім того, таке викривлення права звернення до суду формально надає право суду відмовляти у прийняті позову поки особа не звернеться до слідчого із вимогою про відшкодування моральної шкоди і той не прийме з приводу цього якесь рішення. Реальність такої перешкоди у судовому захисті порушеного права можна підтвердити ухвалою судової колегії в цивільних справах Верховного Cуду України від 28.05.1997 р., якою залишено без змін ухвалу судді Івано-Франківського міського суду про відмову у прийняті заяви про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду. Позивач не звертався із заявою до органу, який закрив кримінальну справу, стосовно відшкодування шкоди, а відразу звернувся із позовом до суду. Це й стало підставою відмови у прийняті позовної заяви до розгляду.
Не варто також виключати можливість створення перешкод у прийнятті рішення із тієї підстави, що справа підлягає розгляду у порядку кримінального судочинства, а не цивільного, бо порядок буде прописаний у КПК України. Або ж навпаки. До того ж, якщо ст. 624 проекту КПК України передбачено право звернення до суду про відшкодування моральної шкоди у порядку цивільного судочинства, то у порядку якого судочинства повинно вирішуватись питання оскарження неприйняття слідчим вимоги особи?
Як бачимо запитань виникає більш ніж достатньо. Вважаємо, що породжені вони помилкою у визначенні правової природи відносин, які визначають відповідальність органу дізнання, досудового слідства за порушення особистих немайнових прав особи.
На нашу думку, відшкодування моральної шкоди, завданої особі повідомленням органом дізнання, досудового слідства через ЗМІ відомостей про притягнення її до кримінальної відповідальності, якщо у подальшому кримінальне переслідування стосовно цієї особи припинено за реабілітуючими підставами, за своєю галузевою належністю є категорією цивільно-правовою. В обґрунтування цього можна навести такі аргументи:
1) саме відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів, а саме особистих немайнових прав;
2) таке відшкодування має на меті відновлення становища, яке існувало до початку розслідування, наприклад, стосовно ділової репутації підприємця;
3) деякою мірою пріоритет приватного інтересу щодо захисту честі, гідності та ділової репутації над публічним можна пояснити декриміналізацією наклепу. Спільним між поширенням ЗМІ відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наклепом є посягання на честь та гідність шляхом поширення інформації, яка може зганьбити особу. Крім того, декриміналізація наклепу та образи також свідчить про те, що законодавець уже не відносить честь, гідність, ділову репутацію до об’єктів захисту від суспільно небезпечних діянь;
4) таке відшкодування має на меті компенсацію спричинених особі душевних страждань, а також приниження її честі, гідності та ділової репутації. Обов’язок особи довести відповідність розміру завданої їй моральної шкоди також обумовлює приватноправовий характер відносин, адже цей обов’язок покладається саме на особу, а не державний орган;
5) рішенням Конституційного Суду України від 03.10.2001 р. (справа про відшкодування шкоди державою) було визначено, що органи дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури і суду за завдану незаконними діями громадянам матеріальну і моральну шкоду несуть цивільно-правову, а не публічно-правову відповідальність.
Погоджуємося із тим, що у КПК України доречно проголосити норми про реабілітацію особи, стосовно якої проводилось розслідування. Проте такі норми мають носити характер принципу, але не процедури. Внесення до КПК України норм, що регулюють порядок захисту порушених цивільних прав, буде суперечити загальним засадам цивільного законодавства, проголошеним у ст. 3 ЦК України, а саме щодо судового захисту цивільного права та інтересу. Крім того, вважаємо що ч. 6 ст. 1176 ЦК України дозволяє відшкодувати у порядку цивільного судочинства моральну шкоду за оприлюднення органом дізнання, досудового слідства через ЗМІ відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності у разі наступного припинення кримінального переслідування за реабілітуючими обставинами. Проте ч. 7 ст. 1176 ЦК України є диспозитивною, бо вона передбачає, що зазначений порядок відшкодування встановлюється законом. На сьогодні таким законом є Закон України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду”. Вважаємо, що саме положення цього закону щодо реабілітації осіб, стосовно яких проводилось розслідування, потребують вдосконалення.
Таким чином, проблема правового забезпечення відшкодування моральної шкоди, завданої особі діями органів дізнання, досудового слідства, зокрема, внаслідок оприлюднення через ЗМІ відомостей про притягнення до кримінальної відповідальності, є актуальною для захисту честі, гідності та ділової репутації реабілітованого. Натомість вітчизняне законодавство не містить чіткого механізму захисту цих особистих немайнових прав особи. Визначення правової природи відносин, які встановлюють відповідальність органу дізнання, досудового слідства за порушення особистих немайнових прав особи, сприятиме подальшому розвитку інституту реабілітації у сфері кримінального судочинства та його конкретизації у законодавстві.