Скасовано ухвалу суду про призначення експертизи

  2017-12-07 22:49:06

У цивільній справі про визнання заповіту недійсним суд задовольнив клопотання сторони відповідача і призначив проведення судової посмертної повторної комплексної психіатричної експертизи, зупинив провадження у справі.

Інтереси позивача у цій справі представляє адвокат Стеценко Юрій.

Позов обґрунтовано тим, що під час укладення заповіту заповідач перебував у стані сп'яніння. За наявним у справі Висновком судово-психіатричного експерта, заповідач на момент складання заповіту страждав на органічні розлади особистості (МКХ-10; F07) змішаного (посттравматичного, інтоксикаційного, атеросклеротичного ґенезу) та на синдром активної залежності від алкоголю (МКХ-10; F10.252) із ознаками стану відміни (МКХ-10; F10.3), а тому не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними.

Відповідно до ст. 293 Цивільного процесуального кодексу України не передбачено можливості апеляційного оскарження ухвали суду про призначення експертизи, а лише ухвали про зупинення провадження, однак сторона позивача оскаржила ухвалу суду першої інстанції. Підставою апеляційного оскарження було вказано неналежне мотивування судом цієї ухвали і відхилення доводів сторін щодо необхідності призначення по справі експертизи і зупинення провадження.

Апеляційний суд частково задовольнив скаргу позивача, скасував ухвалу і передав питання на новий розгляд до суду першої інстанції (див. http://reyestr.court.gov.ua/Review/71010733).

Нижче наводяться окремі аргументи апеляційної скарги.

1. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 202 ЦПК України суд може за заявою особи, яка бере участь у справі, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку призначення судом експертизи.

Отже, у випадку призначення судом експертизи, суд може, але не зобов'язаний зупиняти провадження у справі. Реалізацію такого права суд повинен мотивувати. Натомість в оскаржуваній ухвалі нічого не зазначено про необхідність зупинення провадження у справі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 210 ЦПК України у мотивувальній частині ухвали суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд дійшов висновків, і закон, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.

Враховуючи вимоги процесуального закону, для вирішення питання про зупинення провадження у справі у зв'язку з призначенням експертизи, суд першої інстанції зобов'язаний був навести мотиви необхідності вчинення такої процесуальної дії з викладенням обставин, які входять до предмету доказування у справі та не можуть бути встановлені судом, оскільки потребують спеціальних знань. Таких мотивів в оскаржуваній ухвалі не наведено.

При оцінці правомірності зупинення провадження у справі дослідженню підлягає і факт обґрунтованості підстав такого зупинення, тобто, фактично, мова йде саме про дослідження підставності та обґрунтованості необхідності призначення судової експертизи у даній справі.

Водночас, зупинення провадження у справі є наслідком призначення судом експертизи, а отже ухвала в частині призначення судової експертизи та в частині зупинення провадження у справі перебувають у нерозривному зв'язку одна з одною.

Таким чином, призначення судової експертизи з одночасним зупиненням провадження у справі є одноактною (нерозривною) процесуальною дією і не може розцінюватись як два самостійних акта - окремо щодо призначення судової експертизи і щодо зупинення провадження у справі. Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною, зокрема, у постанові від 20.01.2009 р. у справі №24/489.

При оскарженні ухвали про зупинення провадження у справі з огляду на призначення судової експертизи детальному аналізу апеляційним судом підлягає ухвала про призначення судової експертизи, як підстава для зупинення провадження у справі.

Пунктом 8 частини 3 статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у пункті 9 мотивувальної частини Рішення від 30.01.2003 р. № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до пп. 3.2 п. 3 Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 р. № 11-рп/2012 у справі № 1-12/2012 право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов'язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частини третьої статті 129). Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2007 року № 11-рп/2007). Конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом, гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути забезпечене, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.

Таким чином, однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частини третьої статті 129 Основного Закону України), що передбачає можливість перевірки в апеляційному та касаційному порядку судових рішень. Зокрема, у статті 293 ЦПК України наведено перелік ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду. При цьому приписи ст. 293 ЦПК України не містять заборони стосовно апеляційного оскарження ухвал, рішень суду першої інстанції. Водночас статті 143-145 ЦПК України, якими врегульовано питання призначення і проведення судової експертизи, також не містять положень, які б встановлювали заборону на оскарження ухвал про призначення судової експертизи.

Відповідно до ст.ст. 55 і 124 Конституції України, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не забороненого законом.

Враховуючи викладене та те, що основним принципом судочинства, закріпленим Конституцією України, є законність і, що відповідно до ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд, відсутність законодавчого закріплення можливості оскарження ухвали про призначення судової експертизи не є перешкодою для її перегляду в апеляційному порядку.

2. Як вбачається із резолютивної частини оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, підставою зупинення провадження у справі є задоволення клопотання представника відповідача про призначення по справі судової посмертної повторної комплексної психіатричної експертизи і призначення такої експертизи.

Таке формулювання резолютивної частини оскаржуваної ухвали суду першої інстанції не відповідає обставинам справи. Адже представник відповідача просив суд призначити зовсім іншу експертизу, а саме повторну посмертну комплексну нарколого-психіатричну експертизу. Про це записано в описовій частині оскаржуваної ухвали.

У мотивувальній частині ухвали суду першої інстанції записано: «Суд, заслухавши сторони та їх представників приходить до висновку про задоволення клопотання».

Отже, суд першої інстанції повністю задовольнив клопотання, а не частково. Це означає, що резолютивна частина ухвали суду повинна відповідати змісту заявленого клопотання.

Важливо вказати, що представник відповідача просив суд провести неіснуючу експертизу, бо наркологічної експертизи у науці не існує. Судова експертиза є формою застосування спеціальних знань. Кожний висновок експерта є науковим дослідженням. Але нема методики проведення наркологічної експертизи. Нема нормативно-правового акту, який би визначав наркологічну експертизу, як вид судової експертизи і порядок її проведення. Для порівняння, судово-психіатрична експертиза проводиться на підставі Порядку проведення судово-психіатричної експертизи, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.10.2001 р. № 397 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.03.2002 р. за № 219/6507.

Також нема експертів, які внесені до Державного реєстру атестованих судових експертів і мають право проводити наркологічні експертизи.

Проте суд першої інстанції ніяк не аргументував у оскаржуваній ухвалі, чому клопотання представника відповідача задоволено повністю, але у резолютивній частині ухвали відсутнє посилання на наркологічну експертизу.

Відповідно до принципу диспозитивності, закріпленому у ст. 11 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог.

Суд першої інстанції за своєю ініціативою не ставив на обговорення питання про призначення у справі посмертної повторної судово-психіатричної експертизи. А отже, у мотивувальній частині ухвали судом мають бути вказані мотиви відхилення клопотання представника відповідача про призначення комплексної нарколого-психіатричної експертизи.

3. У резолютивній частині оскаржуваної ухвали суду першої інстанції не зазначається про наркологічну експертизу, але пишеться про комплексну психіатричну експертизу.

Якщо суд вжив слово «комплексну», то це повинно бути вмотивовано статтею 149 ЦПК України, якою регламентується проведення комплексної експертизи. Але ця стаття навіть не згадується у мотивувальній частині оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України комплексна експертиза проводиться не менш як двома експертами різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань.

У резолютивній частині оскаржуваної ухвали суду першої інстанції зазначається лише про психіатричну експертизу. Про наркологічну експертизу суд вже не зазначає. Наркологічні знання (тобто наркологія) входять невід'ємною частиною до психіатрії. Психіатрія і наркологія не є різними галузями знань. Тому не може бути призначена комплексна експертиза, якщо суд призначив судово-психіатричну експертизу.

4. Хоча суд першої інстанції призначив повторну експертизу, але не навів аргументів, які є обов'язковими для призначення повторної експертизи.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 150 ЦПК України повторна експертиза може бути призначена судом, якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності.

Як роз'яснено у п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.1997р. № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» в ухвалі про призначення повторної експертизи зазначаються обставини, які викликають сумніви у правильності попереднього висновку експерта.

Суд першої інстанції на навів у мотивувальній частині аргументів, чому він вважає наявний у справі Висновок судово-психіатричного експерта необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи. Також нема аргументів суду щодо сумнівів у правильності цього висновку експерта. Крім того, аби говорити про наявність підстав для призначення повторної експертизи, треба аналізувати зміст висновку експерта. Під час розгляду справи суд першої інстанції не досліджував Висновок судово-психіатричного експерта, аби порівнювати його із іншими матеріалами справи. Це видно із журналів судових засідань.

5. Надуманим є поставлене судом першої інстанції питання експертам про надання висновку із зазначенням діагнозу заповідача на підставі наявних доказів у справі, в тому числі, медичних документів та з урахуванням медичних документів, про наявність у заповідача алкогольної залежності із вказівкою про перехід у хронічну форму алкоголізму.

Діагноз про хронічну форму алкоголізму не має ніякого значення із огляду на предмет спору. Підставою моїх позовних вимог є стаття 55 ЦК УРСР, якою встановлено, що угода, укладена громадянином, хоч і дієздатним, але який в момент її укладення перебував у такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсною.

Згідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 р. для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу.

Тобто для вирішення спору у справі важливим є встановлення психічного стану заповідача у момент складання заповіту, а не якийсь загальний діагноз, який спостерігається тривалий час. Наявність хронічної хвороби не означає, що особа завжди не усвідомлює значення своїх дій і не може керувати ними. Важливим є стан особи саме у момент вчинення правочину. Встановлення такого стану особи у момент вчинення правочину є предметом дослідження судово-психіатричної експертизи.

Крім того, відповідно до ст. 1 Закону України «Про психіатричну допомогу» психічні розлади - це розлади психічної діяльності, визнані такими згідно з чинною в Україні Міжнародною статистичною класифікацією хвороб, травм і причин смерті.

У Міжнародній класифікації хвороб десятого перегляду (МКХ-10) є «Клас V. Розлади психіки та поведінки», який включає розділ F 10 «Розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю». Такого діагнозу, як «перехід у хронічну форму алкоголізму» або «хронічна форма алкоголізму», про що зазначено у резолютивній частині оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, у МКХ-10 нема.

6. Безпідставним є застосування судом першої інстанції ст. 145 ЦПК України при задоволенні клопотання представника відповідача про призначення експертизи. Цією нормою встановлені випадки обов'язкового призначення експертизи, зокрема, для встановлення психічного стану особи.

Це суперечить принципу презумпції психічного здоров'я, закріпленого у ст. 3 Закону України «Про психіатричну допомогу»: кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Сторона відповідача має право сумніватися у правильності висновку експерта. Але є суттєва різниця щодо сумнівів у психічному здоров'ї особи і сумнівів у наявності психічного розладу. Із огляду на презумпцію психічного здоров'я доказуванню підлягає не психічне здоров'я, а наявність психічного розладу.

Характер спору про визнання недійсним заповіту на підставі статті 55 ЦК УРСР передбачає доказування позивачем, що заповіт був укладений дієздатним громадянином, який в момент його укладення перебував у такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними. Тобто у справі про визнання заповіту недійсним на підставі ст. 55 ЦК УРСР позивачем має бути доказана нездатність особи, яка склала заповіт, розуміти значення своїх дій або керувати ними. Відповідач не повинен доказувати здатність особи, яка склала заповіт, розуміти значення своїх дій або керувати ними у момент складання заповіту.

Згідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 р. для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу.

Тобто Верховний Суд України встановив призначення судами посмертної судово-психіатричної експертизи, коли є підстави припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту. Не потребує доведення припущення, що дієздатна особа на момент складання заповіту розуміла значення своїх дій і (або) могла керувати ними.

Позиція сторони відповідача зводиться до того, що дієздатний заповідач міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Але для цього не треба призначати посмертну судово-психіатричну експертизу.

Як роз'яснено у п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. № 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду», у випадках, коли вирішення справи залежить від психічного стану особи в момент вчинення нею певної дії, наприклад при розгляді справ про визнання правочинів недійсними з мотивів укладення їх фізичною особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла ними керувати (стаття 225 ЦК), і за відсутності клопотання про призначення експертизи, суд згідно з частиною четвертою статті 10 ЦПК повинен роз'яснити позивачу його право на заявлення такого клопотання та наслідки невчинення цієї процесуальної дії.

Верховний Суд України вказав саме на ініціативу позивача у заявленні клопотання про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи, але не відповідача. Нема необхідності призначати таку експертизу для захисту прав відповідача із огляду на принцип презумпції психічного здоров'я.

Таким чином клопотанням сторони відповідача про призначення судової посмертної повторної нарколого-психіатричної експертизи є необґрунтованим, а також не необхідним для розгляду справи. Зміст цього клопотання суперечить презумпції психічного здоров'я. Сторона відповідача не повинна доводити здатність заповідача, який був дієздатною особою, усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними у момент складення спірного заповіту. Сторона відповідача із огляду на змагальність сторін має право навести аргументи щодо того, чому вони не вважають Висновок судово-психіатричного експерта належним та допустимим доказом.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 ЦПК України висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими статтею 212 цього Кодексу.

Тобто, висновок експерта є рівноцінним з іншими видами доказів і не має заздалегідь установленої сили.

А отже Висновок судово-психіатричного експерта має бути оцінено судом поряд з іншими доказами у нарадчій кімнаті при ухваленні рішення. Ніякої повторної експертизи лише для перевірки вказаного висновку експерта або порівняння його із висновком експерта у зовсім іншій справі призначати не було підстав.

7. Вважаємо, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є затягуванням судового процесу, що порушує вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Судом першої інстанції не виконані всі процесуальні дії, необхідні для розгляду справи, суд мусить дослідити Висновок судово-психіатричного експерта та інші докази і має можливість з'ясувати дійсні обставини справи; посталі перед експертом питання можуть бути з'ясовані в інший спосіб; зупинення провадження у справі сприяє тривалому розгляду справи і суперечить вимогам ст. 157 ЦПК щодо розумних строків розгляду справи.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що вимога щодо мотивування судового рішення - важлива процедурна гарантія від свавільності судових органів (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», §§ 29-30). Обґрунтування судового рішення, його мотивування та аргументація - це ключовий критерій якості окремого судового рішення, за яким оцінюється ефективність діяльності всієї судової системи.

Належне мотивування судового рішення - це стандарт ЄСПЛ, напрацьований за результатами розгляду заяв про порушення права на справедливий суд. Аналіз практики ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) свідчить, що право на мотивоване судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи.

Ціль мотивування судового рішення полягає в тому, щоб продемонструвати і довести, передусім, сторонам, що суд справді почув їхні позиції, а не проігнорував їх. По-друге, мотивоване судове рішення надає сторонам змогу вирішити питання про доцільність його оскарження. По-третє, належне мотивування судового рішення забезпечує ефективний апеляційний перегляд справи. По-четверте, тільки мотивоване судове рішення забезпечує можливість здійснювати суспільний контроль за правосуддям.

ЄСПЛ у своїх рішеннях послідовно констатує, що пункт 1 статті 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях. Хоча ЄСПЛ і наголошує, що ця вимога не означає обов'язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи, однак така свобода національних судів у сфері оцінки доказів, аргументації й мотивування судових рішень не повинна сприйматися як дозвіл для суду поводитися з доводами свавільно й на власний розсуд та без наведення відповідних мотивів визначати, чи заслуговує будь-який довід сторони конфлікту того, щоб бути окремо прокоментованим у судовому рішенні. Навпаки, така дискреція зобов'язує суд у кожній конкретній справі надзвичайно ретельно підходити до оцінки всіх, без винятку, доказів і доводів якраз для того, щоб визначити з них ті, що обов'язково потребують особливої уваги та наведення в рішенні відповідних аргументів «за» чи «проти» їх прийняття.

Так, у рішенні у справі «Хіро Балані проти Іспанії» ЄСПЛ установив, що відмова вищої судової інстанції розглянути головну підставу апеляції була порушенням права на справедливий судовий розгляд за статтею 6 Конвенції. У рішенні у справі «Суомінен проти Фінляндії» Суд констатував відповідне порушення, оскільки національний суд відмовив у прийнятті наданих заявником доказів невмотивованим рішенням, що перешкодило їй ефективно оскаржити таку відмову в апеляції.

Щоб судове рішення вважалося належно мотивованим за стандартами ЄСПЛ, суд повинен у мотивувальній частині навести висновки та знайти настільки вагомі й одночасно зрозумілі аргументи на користь прийнятого рішення, щоб вони переконали в законності й справедливості вирішення справи навіть ту сторону, не на користь якої ухвалено таке рішення.

Виходячи зі змісту оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, вважаємо, що це судове рішення не відповідає стандартам мотивованого рішення.

Элитная бижутерия, Розірвання шлюбу, Расторжение брака, Юридические услуги, Адвокатські послуги