Мені зателефонував клієнт і повідомив, що отримав виклик до суду. Назвав дату і час судового засідання. А про назву суду не сказав. Я вів кілька його справ у різних судах, тому уточнив, з якого саме суду прийшла повістка. На іншому кінці слухавки почулося шарудіння паперами. Після тривалого часу перебирання паперів у телефоні почулося: «Кудись подівся цей лист... Не можу знайти. Пам'ятаю дату і час, а звідки він прийшов - не звернув уваги... Вони мені однакові усі ці суди... Але точно знаю, що не на божий суд нас викликають! Знайду, передзвоню».
Про Божий суд було сказано з іронією, бо не справедливість суду малася на увазі. Це сказала людина, яка вже набула досвіду спілкування з українською Фемідою.
Після цієї розмови мені згадалася поїздка до польського міста Любліна. Там я почув цікаву легенду про чортячий суд, котрий відбувся у 1637 році у Королівському Трибуналі (польською мовою Trybunał Koronny) - вищій судовій інстанції Речі Посполитої, де розглядали цивільні і кримінальні справи.
Легенда пов'язана з однією судовою справою між багатим магнатом і вдовою. Магнат захопив землі вдови і зруйнував будівлі, що на ній знаходились. Вдова звернулась до суду з позовом про повернення землі та відновлення будівель. Але магнат підкупив суддю, який виніс рішення на користь магната. Вдова оскаржила це судове рішення. У Королівському Трибуналі у Любліні магнат знову підкупив суддів, які проголосили рішення від імені Бога про відхилення скарги вдови. А та, як почула рішення, вигукнула: «Якби справу розглядали чорти, то рішення було б справедливіше!» Тієї ж ночі до Королівського Трибуналу під'їхала розкішна карета, з якої вийшли троє осіб у червоних мантіях. Вони наказали писарю надати їм цю справу для перегляду. Писар замітив, що замість ніг у них копита, а чорне волосся приховує роги. Ці судді передивились матеріали справи. Потому головуючий суддя проголосив рішення про задоволення позову вдови і зобов'язання магната відшкодувати завдані збитки. У підтвердження розгляду справи головуючий приклав долоню до суддівського столу. На стільниці залишився випалений слід долоні з довгими пазурами.
У залі судового засідання на стіні висіло розп'яття Ісуса Христа. Після проголошення нічного рішення Бог заплакав кривавими сльозами і повернувся до стіни. Від сорому. Адже це рішення було справедливіше, за те, яке було проголошено у Його ім'я.
Звістка про це поширилась Любліном. Зранку обурений наповп уже скандував біля Трибуналу. Судді Королівського Трибуналу, які прийняли несправедливе рішення, заходячи до Трибуналу, поламали ноги. Це було сприйнято люблінцями, як прояв кари Божої. Тож розп'яття Ісуса Христа було перенесено із зали суду до одного з соборів міста. А стіл із випаленим відбитком чортячої долоні начебто і до сьогодні зберігається в музеї Люблінського замку. Але мені туди не вдалось попасти.
Легенда цікава і повчальна. Однак коли я почув її від екскурсовода, то мені вона відразу здалася надто спрощеною, немов би вигаданою для туристів. Не те, що я не вірю у втручання чортячого у справи судові. Вірю! Бачив достатньо судових рішень, де без такого вручання не обходилось. Не даремно Лев Толстой у щоденнику за 1884 рік називав суди, так само як і війни, справами диявола. 1910 року він побував на одному судовому засіданні у Тулі. Після у щоденнику записав, що ледь не втримався, аби не вигукнути, що присяга на Біблії у суді є насмішкою над Христом.
Як би там не було, але після екскурсії по Любліну я засумнівався, щоб чорти втрутились і домоглися справедливого рішення. Легенда спонукала мене передивитися її англомовні перекази, у яких виявив, що магната звали Курдавновським (Kurdwanowski). Він був із Житомира. До речі, у ХVII столітті ця територія входила до складу Речі Посполитої. Ім'я вдови у англомовних переказах не називається. Але польський письменник ХІХ ст. Генрик Жевуський (Henryk Rzewuski) у своїх творах описує історії з життя різних станів населення Речі Посполитої. Збірка таких оповідей «Щоденники Сопліци» (Pamiątki Soplicy) містить переказ історій, що мали місце у Королівському Трибуналі у Любліні. В одній Жевуський описує цивільну справу за позовом вдови пані Глінкової (Glinkowej) до пана Курдавновського (W. Kurdwanowski). Опис цієї справи є дуже близьким за змістом до легенди про чортячий суд.
Пан Курдавновський був заможною особою із численними зв'язками. Він уподобав сусіднє село, яке належало вдові Глінковій. Спочатку пропонував купити ці землі, але вдова відмовляла. Тоді він через свого представника Рамовича (Ramowicz) підкупив повіреного вдови - Пазурковського (Pazurkowski). Той викрав і передав Курдавновському правовстановлюючі документи на землю. Потім Рамович дав хабаря писарю Роєцькому (Rojecki), який сфальсифікував і підмінив документи так, що начебто село належало Курдавновському, а не Глінковій. Після підміни документів магнат захопив село і поруйнував будівлі. Глінкова подала позов до суду, де її представник Рамович зробив все можливе, аби програти справу. Глінкова оскаржила це рішення до Королівського Трибуналу. Курдавновський завчасно підкупив одного із суддів. Коли він їхав до Любліну, то йому приснився сон.
Начебто він приходить до Трибуналу, але попадає на засідання, у якому розглядається кримінальна справа по обвинуваченню Пазурковського у викраденні та підробці документів, умисному вчиненні дій на шкоду довірительки. Пазурковського засудили до смертної кари. Такий же вирок було винесено і щодо писаря Роєцького. Прокурор відзначив, що іншого вироку не може бути і щодо представника пана Курдавновського - Рамовича, оскільки ця оборудка сталася за його умисних дій, а також і самого пана Курдавновського, бо він як сатана спокусив усіх грошима. Головуючий суддя на цьому засіданні у Королівському Трибуналі промовив: «Я відкладаю засідання до Великої Ночі», і сильно стукнув тростиною.
Пан Курдавновський прокинувся. Усю дорогу до Любліну він почувався зле, був неспокійний. Намагався заспокоювати себе, що через постійні думки про справу вона йому приснилася. По прибутті до Любліну почув звістку про те, що кілька днів до того упав міст, який переїжджали його представник Рамович із писарем Роєцьким. Обидва загинули. Новина неабияк нажахала пана Курдавновського. Він попросив перемир'я з пані Глінковою, публічно вибачався, повернув їй землю і відшкодував збитки. А про свій сон розповідав як про Божу пересторогу. Після цього магнат змінився. Став вельми набожним християнином і дуже боявся, що слова зі сну про відкладення засідання до Великої Ночі означали різдвяну ніч. Проте помер через 30 років під час Пасхальних свят.
Отже, у творі Генрика Жевуського не так уже й багато про вручання божого чи чортячого у справи людські. Це історія про спір за власність. Як на мене, чортячого до цієї історії додають не копита з рогами суддів чи випалений слід на стільниці, а людські чинники: намагання захопити чуже майно через рішення суду, підкуп чиновників, підробка документів, обман... Прикро чути, що коріння цьому тягнеться з українського краю. Виходить, що за 300 з гаком років мало що змінилося. На жаль. Але чи була ця історія насправді чи вигадана, сказати достеменно не можу. Запитуйте у свого екскурсовода, коли будете у Любліні. Як дізнаєтесь, то й мені повідомте.