Складно знайти чорну кішку у темній кімнаті. Зате легко працівники Київенерго виявляють самовільне підключення до електричної мережі поза електролічильником. Виявляють і відразу усувають. Та ще й так, що споживач електроенергії про це не здогадається. І байдуже, що самовільного підключення насправді нема.
Можу так говорити, бо у одній цивільній справі представляв інтереси споживача електроенергії, до якого Київенерго подало позов про стягнення коштів за самовільне підключення і споживання електроенергії. У справу я вступив, коли вже було рішення суду першої інстанції про задоволення позову Київенерго, тому представляв інтереси відповідача у апеляційному суді.
Рішення суду першої інстанції ґрунтувалося на тому, що Акт про порушення, складений працівниками Київенерго є належним доказом самовільного підключення до електричної мережі з порушенням схеми (http://reyestr.court.gov.ua/Review/56622530).
Зі слів клієнта, він перебував удома, коли у двері подзвонив працівник Київенерго. Той сказав, що проводять перевірку електромережі і попередив, що виключать постачання електроенергії на 10 хвилин. Так воно і було. Але через деякий час мій клієнт отримав виклик на засідання комісії по розгляду акту про порушення. Серед отриманих документів були акт про порушення правил користування електричною енергією (ПКЕЕ), акт про усунення порушення ПКЕЕ, розрахунок обсягу та вартості спожитої, але не облікованої електричної енергії за 3 роки. У акті про порушення контролери Київенерго констатували виявлення безоблікового споживання, яке було усунуто. Із цього акту вбачалось, що споживач електроенергії від підпису відмовився!
Незабаром клієнт отримав виклик до суду, де за одне засідання було прийняте рішення про стягнення з нього вартості спожитої, але не облікованої електричної енергії за 3 роки. Намагання довести до суду обставини перевірки працівником Київенерго електромережі мали результатом лише те, що ці заперечення відповідача суддя Дарницького районного суду м. Києва Вовк Є.І. характеризував у рішенні як «огульні і бездоказові».
В апеляційному суді я акцентував увагу на неналежності як письмово доказу Акту про порушення ПКЕЕ. Зокрема, у Акті було вказано про підключення струмоприймача, але без наведення конкретних ознак. Струмоприймачем згідно з п. 1.2 ПКЕЕ є пристрій, призначений для перетворення електричної енергії в інший вид енергії. У п. 3 Акту, у якому мають бути викладені результати проведення вимірів параметрів схеми електропостачання споживача на дату складання акта порушень, контролер записав: «Споживач не забезпечив включення всіх наявних струмоприймачів для вимірювання струмового навантаження». За такого запису логічно запитати: яким чином контролер пропонував відповідачу включити усі струмоприймачі? Скільки їх? Чи пропонували обстежити квартиру для виявлення цих струмоприймачів?
Пункт 5 Акту має включати перелік струмоприймачів, приєднаних до електричної мережі, та режим роботи (найменування струмоприймачів, кількість, потужність, режим роботи). Але контролер лише записав: «Паспортні дані всіх струмоприймачів відсутні». При цьому зазначено, що час роботи струмоприймачів протягом доби становить 24 год. Але такий висновок контролера суперечить його запису в п. 3 Акту. Адже як можна визначити безперервну роботу струмоприймачів протягом доби, якщо вони не включені?
У додатку до Акту було записано: «Під час зняття контрольних показників виявити дане порушення можливість була відсутня».
Отже, будь-яких доказів існування струмоприймачів, які використовував відповідач, у справі не було. Не було і доказів того, що відповідач перешкоджав обстеженню представниками Київенерго своєї квартири для виявлення таких самовільно підключених струмоприймачів.
Із Акту не вбачалось, що контролери використовували спеціальні технічні засоби, або проводили демонтаж будівельних конструкцій та оздоблювальних матеріалів. Це важливо, бо ПКЕЕ визначено приховану електропроводку, як електричну проводку, що приєднана до електричної мережі поза розрахунковим засобом обліку, яку представник постачальника без використання спеціальних технічних засобів або часткового демонтажу будівельних конструкцій, оздоблювальних матеріалів, під час попереднього контрольного огляду засобу обліку або технічної перевірки не мав можливості виявити (п. 1.2).
Отже, виходить, що контролери встановили самовільне підключення поза електролічильником відкритим способом. Однак у такому разі не було підстав нараховувати обсяг та вартість не облікованої електричної енергії за 3 роки, як за приховану електропроводку, а лише не більше 6 місяців, що передували дню виявлення порушення (згідно з п. 3.3а Методики визначення обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами правил користування електричною енергією). Але якби це було відкрите самовільне підключення, то тоді логічним було б питання: що зробили контролери з цією електропроводкою?
Належність Акту про порушення як письмового доказу я просив перевірити шляхом допитів працівників Київенерго, котрі його підписали. Але колегія суддів відмовила мені у цьому через те, що таке клопотання не було заявлене відповідачем під час розгляду справи у суді першої інстанції. Стандартна відмова для апеляційного суду, навіть за умови, що я, як представник відповідача, не брав участі у розгляді справи в суді першої інстанції.
Та хоч і не вдалося допитати контролерів, зате вдалося породити сумніви у належності як доказу Акту про порушення. Колегія суддів апеляційного суду оголосила перерву для вивчення матеріалів справи. За цей час вдалося отримати відповідь Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії про перевірку дій працівників Київенерго. Держенергонаглядом було встановлено, що останній контрольний огляд електролічильника відповідача працівниками Київенерго проводився менше, ніж за місяць до рейдової перевірки, коли був складений Акт про порушення. Виходить, приховали цей факт. Також було встановлено суперечність між складеною контролерами схемою самовільного підключення і нормативними документами по експлуатації електролічильника.
Позицію Держенергонагляду було доведено до колегії суддів. Апеляційну скаргу було задоволено. Рішення апеляційного суду про скасування рішення суду першої інстанції і відмову у задоволенні позовних вимог Київенерго ґрунтується саме на висновку про неналежність Акту про порушення як доказу у справі (http://reyestr.court.gov.ua/Review/58274642).
Атож резюмую. Правопорушення в електроенергетиці, як і будь-яке інше правопорушення, підлягає доведенню належними і допустимими доказами.
Доказами, панове енергетики, доказами, а не тим актом, який ви зліпили потайки від споживача електроенергії.