Сьогодні у адміністративному апеляційному суді розглянуто скаргу мого клієнта у справі про оскарження податкового повідомлення-рішення.
А перед цим окружний суд (не буду називати прізвище судді) відмовив у задоволенні позову.
Аргументи податкового органу зводились до того, що на момент укладення договору поставки між продавцем товару і покупцем (моїм клієнтом) перший був дефектним та фіктивним підприємством: не знаходиться за місцем державної реєстрації, у зв'язку із чим податковими органами введено Стан «9» щодо цього підприємства, не встановлено наявнiсть основних фондiв та чисельностi працюючих, вид діяльності відрізняється від характеру реалізованого товару, не вдалося встановити походження товару у продавця.
Але проблема у тому, що усі ці аргументи відповідач вивів за результатами аналізу інформаційних баз податкових органів і аналізу даних податкової звітності, а не прямих доказів.
Якщо стисло, до дослідження доказів у суді першої інстанції справа не дійшла. Податковому органу нічого було показати. Однак сумніви податкового органу про реальність господарських операцій купівлі-продажу товарів закріпилися у рішенні суду першої інстанції замість посилання на докази. Мотивувальна частина рішення окружного суду здивувала.
Суддя доповнив аргументи податкового органу ще такими перлами: «видаткові накладні складені у м. Київ, тоді як податковою адресою продавця товару є Київська область, м. Бровари...», «в ході перевірки не підтверджено факт надання послуг та реалізації товарів позивачу та зв'язок із його господарською діяльністю підприємства».
Але сам податковий орган не посилався на те, що для покупця укладення договору поставки не було реальною господарською операцією, спрямованою на отримання позитивного економiчного ефектy.
«Убойним» аргументом суду першої інстанції було таке про керівника товариства-покупця товару, який підписував видаткові накладні після отримання товару: «Судом встановлено, що видаткові накладні від покупця підписані Л.В.Д. за довіреністю. Однак, доказів того, що вказана особа уповноважена здійснювати приймання-передачу товарів, перевіяти їх якість та комплектність, суду не надано».
Чим можуть підтверджуватись повноваження директора товариства отримати куплений товар окрім довіреності? І як це визначає право на податковий кредит?! Для мене це також було загадкою. Суддя, що розглядав справу у окружному суді, це не розписав.
Натомість дякую судді Саприкіній І.В. та членам колегії за те, що розібралися у справі, задовольнили апеляційну скаргу і розвіяли сумніви податківців.