У цій справі моїм клієнтом був інспектор кадрів товариства з обмеженою відповідальністю. Інспекцією по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення було накладено штраф на Товариство за неналежно складений звіт про вивільнення працівників. Товариство звернулось до суду із позовом про стягнення коштів з мого клієнта, що відповідає розміру штрафу. Підставою цього позову було укладення моїм клієнтом договору про повну матеріальну відповідальність із Товариством.
У судовому засіданні я заявив клопотання про залучення до участі у справі керівника Товариства як співвідповідача. Зробив це більше для «підвищення градуса». Ось текст цього клопотання
До Макарівського районного суду Київської області
адвоката Стеценка Юрія Володимировича
Метою створення і діяльності товариства з обмеженою відповідальністю є отримання прибутку. Відповідальність за діяльність товариства щодо отримання прибутку несе керівник цього товариства.
Керівником ТОВ «Слов'яни» є гр. М.В.М. Саме він підписував і подавав звіт ТОВ «Слов'яни» про фактичне вивільнення працівників за формою 4-ПН (факт), за який Інспекцією по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення Київського обласного центру зайнятості встановлено штраф для ТОВ «Слов'яни». Також звертаю увагу, що у Акті Інспекції вказано, що гр. М.В.М. відмовив надати інспекції дані про розмір заробітної плати вивільнених працівників при встановленні розміру штрафу. Це вказує на винність його дій щодо порушення вимог Закону України «Про зайнятість населення».
Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» встановивши при розгляді справи, що шкода заподіяна не лише з вини працівника, до якого пред'явлено позов, але й з вини службових осіб підприємства, установи, організації, суд має обговорити питання про притягнення їх до участі в справі як співвідповідачів.
У п. 6 вказаної постанови Верховний Суд України роз'яснив, що на підставі п. 2 ст. 133 КЗпП за шкоду, заподіяну зайвими грошовими виплатами, матеріальну відповідальність в межах прямої дійсної шкоди, але не більше середнього місячного заробітку, несуть винні в цьому директори, начальники і інші керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники; керівники та їх заступники будь-яких структурних підрозділів, передбачених статутом підприємства, установи, організації чи іншим відповідним положенням. До зайвих грошових виплат відносяться, зокрема, суми стягнення штрафів. При виявленні безпосередніх заподіювачів шкоди, викликаної виплатою зайвих сум, вони зобов'язані відшкодувати шкоду в межах, встановлених законодавством. Зазначені вище службові особи в цих випадках несуть матеріальну відповідальність в межах свого середньомісячного заробітку за ту частину шкоди, що не відшкодована безпосередніми заподіювачами її. При цьому загальна сума, що підлягає стягненню, не повинна перевищувати заподіяну шкоду. На них самих покладається матеріальна відповідальність у зазначених межах, якщо з їх вини не було своєчасно вжито заходів до стягнення шкоди з безпосередніх заподіювачів її й таку можливість підприємство втратило.
Отже, вказаними положеннями Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 роз'яснено щодо матеріальної відповідальності керівника підприємства.
Відповідно до ч. 2 ст. 32 ЦПК України участь у справі кількох відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох відповідачів, права і обов'язки кількох відповідачів виникли з однієї підстави, предметом спору є є однорідні права і обов'язки.
Виходячи із роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14, керівник повинен нести матеріальну відповідальність перед ТОВ «Слов'яни» за порушення законодавства, допущені при виконанні своїх трудових обов'язків при звільненні працівників і винесення штрафу товариству. Права та обов'язки керівника товариства, умови його матеріальної відповідальності встановлені статутом, трудовим договором (контрактом), наказом про призначення. Вказані документи зберігаються у ТОВ «Слов'яни» і можуть бути письмовими доказами у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України у випадках, коли щодо отримання доказів у сторін є складнощі, суд за їх клопотанням зобов'язаний витребувати такі докази.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 27, 32, 33, 57-60, 64, 137 ЦПК України,
прошу:
Залучити до участі у справі гр. М.В.М. як співвідповідача.
Витребувати від ТОВ «Слов'яни» копії і оригінали (для огляду) статуту, трудового договору (контракту) із М.В.М., наказу про його призначення.
Це клопотання було частково задоволено судом: витребувано копії документів.
Щодо позовних вимог Товариства я підготував таке письмове пояснення:
До Макарівського районного суду Київської області
адвоката Стеценка Юрія Володимировича
ПОЯСНЕННЯ
У обґрунтування позову ТОВ «Слов'яни» посилається на ст. 135-1 КЗпП України і договір про повну матеріальну відповідальність працівника, підписаний моїм клієнтом.
Вважаю, що цей договір є незаконним і не породжує для мого клієнта правових наслідків, оскільки п. 1 ст. 134 КЗпП передбачено укладення договору про повну матеріальну відповідальність тільки за схоронність цінностей, переданих працівникові. За інші види прямої дійсної шкоди працівник, який підписав договір про повну матеріальну відповідальність, може нести повну матеріальну відповідальність лише у випадках, передбачених законодавством. Позивачем не наведено норм права, що передбачають відповідальності інспектора кадрів за шкоду, заподіяну підприємству зайвими грошовими виплатами. Крім того, посада інспектора кадрів не передбачає виконання роботи, пов'язаної із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їй цінностей.
Звертаю увагу, що Пленум Верховного Суду України в п. 8 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» від 29.12.1992 р. № 14 роз'яснив, що розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (п. 1 ст. 134 КЗпП), суд зобов'язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно зі ст. 135-1 КЗпП може бути укладено такий договір.
Постановою Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12.09.1991 р. № 1545 визначено, що на території України діють законодавчі акти СРСР, якщо вони не суперечать законодавству України.
Відповідно до Переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються працівниками, з якими підприємство, установа, організація можуть укладати письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення схоронності цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування у процесі виробництва, затвердженого постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріатом ВЦРПС від 28.12.1977 р. № 447/24, мій клієнт не належить до категорії працівників (за займаною посадою інспектора кадрів і виконаною роботою), з якими підприємство повинно укладати письмовий договір про повну матеріальну відповідальність.
А тому посилання ТОВ «Слов'яни» на ст. 135-1 КЗпП України і договір про повну матеріальну відповідальність працівника в обґрунтування позову є безпідставним.
Згідно ст. 139 КЗпП України для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.
Вини мого клієнта у порушенні строків здачі звіту про фактичне вивільнення працівників за формою 4-ПН (факт) нема, оскільки вказаний звіт передбачає підпис директора. Мій клієнт не притягався до дисциплінарної відповідальності за невчасне складання чи подання звітності, а отже недоведеним є причинний зв'язок між діями мого клієнта, а не директора Товариства і невчасною здачею звіту. Також недоведеною є вина у цьому мого клієнта.
Вважаю, що саме директор ТОВ «Слов'яни» гр. М.В.М. повинен нести відповідальність за шкоду, заподіяну товариству зайвими грошовими виплатами.
Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» встановивши при розгляді справи, що шкода заподіяна не лише з вини працівника, до якого пред'явлено позов, але й з вини службових осіб підприємства, установи, організації, суд має обговорити питання про притягнення їх до участі в справі як співвідповідачів.
У п. 6 вказаної постанови Верховний Суд України роз'яснив, що на підставі п. 2 ст. 133 КЗпП за шкоду, заподіяну зайвими грошовими виплатами, матеріальну відповідальність в межах прямої дійсної шкоди, але не більше середнього місячного заробітку, несуть винні в цьому директори, начальники і інші керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники; керівники та їх заступники будь-яких структурних підрозділів, передбачених статутом підприємства, установи, організації чи іншим відповідним положенням. До зайвих грошових виплат відносяться, зокрема, суми стягнення штрафів. При виявленні безпосередніх заподіювачів шкоди, викликаної виплатою зайвих сум, вони зобов'язані відшкодувати шкоду в межах, встановлених законодавством. Зазначені вище службові особи в цих випадках несуть матеріальну відповідальність в межах свого середньомісячного заробітку за ту частину шкоди, що не відшкодована безпосередніми заподіювачами її. При цьому загальна сума, що підлягає стягненню, не повинна перевищувати заподіяну шкоду. На них самих покладається матеріальна відповідальність у зазначених межах, якщо з їх вини не було своєчасно вжито заходів до стягнення шкоди з безпосередніх заподіювачів її й таку можливість підприємство втратило.
Отже, вказаними положеннями Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992 р. № 14 роз'яснено щодо матеріальної відповідальності керівника підприємства. Тому саме гр. М.В.М., як керівник, повинен нести матеріальну відповідальність перед ТОВ «Слов'яни» за порушення законодавства, допущені при виконанні своїх трудових обов'язків при звільненні працівників і винесення штрафу товариству.
З огляду на викладене вище, вважаю, що підстав для покладення на мого клієнта повної матеріальної відповідальності нема, а тому прошу відмовити у задоволенні позову ТОВ «Слов'яни» про стягнення коштів.
Суд відмовив у задоволенні позову Товариства. Із рішенням суду можна ознайомитись тут: http://reyestr.court.gov.ua/Review/25361387
Це рішення Товариство не оскаржувало.