Стеценко Ю.В. Науково-методичні засади використання засобів масової інформації при розслідуванні злочинів

Дисертацією є рукопис


Робота виконана в Національній академії внутрішніх справ України Міністерства внутрішніх справ України


Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент Біленчук Петро Дмитрович, Київський національний університет внутрішніх справ, професор кафедри організації розслідування злочинів навчально-наукового інституту підготовки слідчих і кримінілістів


Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Тіщенко Валерій Володимирович, Одеська національна юридична академія, завідувач кафедри криміналістики


кандидат юридичних наук, доцент Котюк Іван Ілліч, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри криміналістики


Провідна установа: Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти і науки України, м. Харків



Захист відбудеться 4 квітня 2006 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.122.01 Академії адвокатури України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Т. Шевченка, 27



З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Академії адвокатури України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Т. Шевченка, 27



Автореферат розісланий 3 березня 2006 р.



Учений секретар

спеціалізованої вченої ради                                                                       О.П.Кучинська

Актуальність теми. Поступ України до стандартів, за якими живуть країни усталеної демократії, включає в себе нові форми діяльності різних державних інституцій. Серед них – якнайбільша прозорість перед громадськістю, доступність населення до інформації про діяльність державних установ, за винятком випадків збереження у таємниці певної категорії відомостей, передбачених законодавством. Роль посередників між державними органами і населенням традиційно виконують засоби масової інформації.

У наш час ЗМІ сформувались в окремий соціальний інститут, який значною мірою спроможний впливати на розвиток усього людства. Як важливий інститут демократії, засіб реалізації принципу гласності, вираження суспільної думки, сучасні ЗМІ здійснюють значний вплив на сферу правопорядку, у тому числі на діяльність правоохоронних органів, покликаних протидіяти сучасній злочинності. Особливої ваги взаємовідносини між правоохоронними органами та ЗМІ в нашій державі набувають у період становлення демократії та розбудови правової держави.

Актуальність проблеми використання можливостей ЗМІ при розслідуванні злочинів полягає в тому, що хоча окремі сторони вказаної проблеми (в основному попереджувального характеру) проаналізовані, однак у криміналістичному аспекті вона ще мало вивчена, бракує тактико-криміналістичних рекомендацій.

Про можливості використання ЗМІ при розслідуванні злочинів відзначається в роботах багатьох вчених-криміналістів: В.П. Бахіна, Р.С. Бєлкіна, П.Д. Біленчука, І.О. Возгріна, І.П. Герасимова, В.Г. Гончаренка, І.В. Гори, Л.Я. Драпкіна, А.В. Крилова, В.С. Кузьмічова, В.О. Образцова, Г.І. Прокопенка, І.В. Строкова, П.В. Цимбала, В.І. Шиканова, М.Г. Шурухнова, М.П. Яблокова та ін. Однак аналіз наукових робіт показує, що у цілому зазначена проблема розроблена недостатньо. Багато аспектів досліджувалось фрагментарно. Так, досить часто можливості використання ЗМІ під час розслідування злочинів у роботах учених-криміналістів зводяться лише до залучення громадськості. Багато питань залишилось поза увагою вчених. Це стосується, насамперед, розуміння невід’ємності впливу інформаційних чинників на діяльність правоохоронних органів загалом і досудового слідства зокрема, тенденцій щодо активного використання ЗМІ кримінальними структурами для вчинення злочинів, напрямів використання ЗМІ при розслідуванні злочинів, змісту тактико-криміналістичних аспектів інформаційного супроводження розслідування злочинів. Низка питань зазначеної наукової проблеми залишається дискусійною, а окремі з них не висвітлюються навіть у постановочному плані. Такий стан теоретичної розробки проблеми відображається на практичній діяльності органів досудового слідства, спричиняє непорозуміння, а подекуди й конфлікти між правоохоронцями та працівниками ЗМІ з питань інформаційного висвітлення процесу та результатів досудового розслідування. Необхідність поглибленого вивчення питань використання ЗМІ при розслідуванні злочинів обумовили вибір теми дисертації.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації затверджена вченою радою Національної академії внутрішніх справ України 21 лютого 2001 р. Робота виконана у межах теми “Використання засобів високих технологій та засобів масової інформації в розкритті злочинів та розшуку злочинців” відповідно до тематики пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення й впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004   2009 рр., затвердженої наказом МВС України від 5 липня 2004 р. № 755.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є створення криміналістичної концепції використання ЗМІ при розслідуванні злочинів, побудови на цій основі практичних рекомендацій не лише за умов сприяння, а також і протидії вказаних систем на стадії досудового слідства.

Для досягнення вказаної мети було поставлено такі завдання: 1) визначити поняття, загальні засади діяльності ЗМІ та можливості їх використання для протидії сучасним проявам злочинності; 2) проаналізувати вітчизняне законодавство, що стосується спільної діяльності ЗМІ, органів дізнання та досудового слідства, провести порівняльний аналіз із відповідними положеннями інших держав і обгрунтувати напрямки його вдосконалення; 3) вивчити сучасний стан використання органами дізнання та досудового слідства можливостей ЗМІ; 4) сформулювати обгрунтовані пропозиції щодо нових напрямків використання ЗМІ при розслідуванні злочинів; 5) сформулювати пропозиції стосовно тактичних засобів використання повідомлень ЗМІ при розслідуванні злочинів; 6) визначити проблемні аспекти у висвітленні діяльності органів дізнання та досудового слідства, обгрунтувати пропозиції щодо їх вирішення.

Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом дослідження є відносини, що включають теоретичні та практичні аспекти використання органами досудового слідства ЗМІ при розслідуванні злочинів.

Предметом дослідження є особливості правового і тактико-криміналістичного забезпечення використання органами досудового слідства ЗМІ при розслідуванні злочинів, які визначені завданнями дослідження.

Методи дослідження. У процесі дослідження були застосовані загальнонаукові та спеціальні методи пізнання: структурно-функціональний аналіз, історико-правовий метод, системний аналіз матеріалів ЗМІ, формально-юридичний метод, порівняльно-правовий метод, анкетування. Застосування методу структурно-функціонального аналізу дозволило сформувати уяву про ЗМІ як багатоаспектне, системне явище, що має різноманітні прояви, визначити його соціальну обумовленість, закономірності та тенденції розвитку, вплив на різні соціальні сфери, в тому числі й кримінальне судочинство. Застосування історико-правового методу до аналізу взаємодії двох систем сприяло пошуку та визначенню напрямків використання правоохоронними органами можливостей ЗМІ. Системний аналіз матеріалів різних ЗМІ використовувався для визначення стану діяльності правоохоронних органів з інформаційного супроводження розслідування кримінальних справ, сприяв виявленню недоліків вітчизняного законодавства, практики його застосування та опрацюванню пропозицій щодо їх удосконалення. Формально-юридичний метод забезпечив дослідження змісту та структури правових норм, які регулюють можливості використання ЗМІ при розслідуванні злочинів. Порівняльно-правовий метод використовувався при дослідженні законодавства інших країн, яке регулює використання ЗМІ у сфері кримінального судочинства.

При підготовці дисертації вивчені публікації з галузей кримінального процесу, криміналістики, кримінології, теорії оперативно-розшукової діяльності, інформаційного права, присвячені досліджуваній проблемі, а також роботи з філософії, соціології, теорії комунікації, журналістики, соціальної психології. Емпіричну базу дослідження склали статистичні дані, отримані при анкетуванні слідчих органів внутрішніх справ (загальною кількістю 186 осіб), результати соціологічних досліджень державних та громадських організацій. При аналізі матеріалів практики використано особистий досвід роботи автора на посаді слідчого органів внутрішніх справ, а також стажування у Департаменті зв’язків з громадськістю МВС України.

Протягом 2001   2004 рр. вивчались матеріали газет “Голос України”, “Урядовий кур’єр”, “Дзеркало тижня”, “Сегодня”, “Факты и комментарии”, “День”, “Робітнича газета”, “Іменем закону”, “Вечірній Київ”, “Україна молода”, “Вечерние Вести”, “Киевские ведомости”, “Столичные новости” та інших. У вибірку були включені газети, які різняться за сферою поширення, аудиторією, політичним спрямуванням, обсягом та іншими параметрами. Протягом цього періоду також вивчались сайти інтернет-видань “Vlasti.net”, “ProUA”, “Версии.com” Фабрика аналитики”, “Майдан-ІНФОРМ”, “Українська правда”, “Украина криминальная”, “ForUm”та інші.

Нормативну основу дослідження складають Конституція України, законодавчі та підзаконні (відомчі) нормативні акти, які регулюють діяльність ЗМІ та правоохоронних органів, а також міжнародні нормативно-правові акти та рішення Європейського Суду з прав людини.

Наукова новизна дисертаційного дослідження. Дисертація являє собою комплексний аналіз теоретичних та практичних засад використання ЗМІ у діяльності органів досудового слідства. Вперше робиться спроба у криміналістиці обґрунтувати та розкрити об’єктивну необхідність використання ЗМІ при розслідуванні злочинів. У дисертації висунуто й обгрунтовано ряд нових теоретичних та прикладних положень та висновків:

 Науково обгрунтовано положення про те, що необхідною умовою розвитку демократії є висвітлення ЗМІ діяльності правоохоронних органів. Дано авторське визначення поняття взаємодії органів досудового слідства та установ ЗМІ. Розвинуті положення щодо подальшого вдосконалення чинного законодавства України, яке регулює використання ЗМІ при розслідуванні злочинів.

 Проаналізовано стан наукових даних щодо напрямків використання ЗМІ при розслідуванні злочинів. Визначено, що сучасний рівень використання ЗМІ в розслідуванні злочинів в основному зорієнтований на ті форми, які були напрацьовані ще за часів СРСР. Науково обгрунтовано висновок про те, що розвиток інформаційних технологій впливає і на розвиток злочинних проявів, а тому потребує нових нетрадиційних форм реагування.

 Розвинені положення щодо можливостей використання ЗМІ для протидії діяльності органів досудового слідства. Обгрунтовано необхідність інформаційного супроводження розслідування кримінальних справ, коли здійснюється або очікується тиск на слідчого з боку незацікавлених у результатах розслідування осіб, у тому числі з використанням ЗМІ. Зроблено висновок про необхідність відповідної підготовки слідчих.

 Обгрунтовано положення щодо необхідності розробки тактичних засад використання повідомлень ЗМІ при розслідуванні злочинів. Уперше у вітчизняній науці запропоновано систему таких тактичних прийомів. Визначено зміст кожного з них. Обгрунтовано можливості використання повідомлень ЗМІ у складі тактичних операцій.

 Розвинені положення щодо критеріїв допустимості використання повідомлень ЗМІ для висвітлення результатів розслідування злочинів. Зроблено висновок, що єдиного розуміння й поняття таких критеріїв у співробітників правоохоронних органів та працівників ЗМІ немає. Обгрунтовано позицію та розроблено рекомендації стосовно можливості використання ЗМІ для виявлення злочинів та затримання осіб, які їх вчинили.

Теоретичне та практичне значення дослідження. Теоретична значимість дослідження, висновків і пропозицій полягає в тому, що завдяки використанню ЗМІ органи досудового слідства можуть: підвищувати результативність процесуальних, правовиховних, профілактичних та інших напрямків своєї діяльності; оптимально вирішувати слідчі завдання, формувати адекватну суспільну думку про діяльність зазначених органів; укріплювати їх зв’язки з населенням; ефективно й раціонально застосовувати свої інтелектуальні та матеріальні можливості.

Практичне значення одержаних дисертантом результатів полягає у тому, що сформульовані у роботі положення та висновки можуть бути використані: 1) для подальшого розвитку теоретичних положень криміналістичної тактики; 2) для розробки та здійснення всебічних заходів щодо удосконалення діяльності органів досудового слідства; 3) для подальшого розвитку досліджень проблем інформаційного забезпечення слідчої діяльності; 4) для вдосконалення системи професійної підготовки юридичних кадрів; 5) при викладанні та вивченні курсів криміналістики, кримінального процесу, кримінології, теорії оперативно-розшукової діяльності, інформаційного права; 6) при підготовці окремих навчальних курсів, підручників, навчальних посібників із зазначених дисциплін; 7) для підвищення правового рівня слідчих та працівників ЗМІ.

Результати дослідження використані при підготовці підручника з криміналістики (2001 р.), враховані при доопрацюванні проекту закону “Про моніторинг телекомунікацій” (зареєстрований у Верховній Раді України 7 серпня 2003 р. № 4042), впроваджені у діяльність Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації Служби безпеки України, Державного комітету телебачення та радіомовлення України. Зазначені факти реалізації висновків та рекомендацій автора підтверджені відповідними актами та іншими документами.

За час стажування у Департаменті зв’язків з громадськістю МВС України автором підготовлені дві доповідні записки щодо вдосконалення висвітлення результатів діяльності органів досудового слідства.

Особистий внесок здобувача. Положення, які викладені в дисертації та виносяться на захист, розроблені автором особисто. У співавторстві опубліковано одну наукову статтю, в якій дисертанту належать пропозиції щодо виявлення таємних комунікацій членів терористичних організацій, розробки та реалізації програм антитерористичної діяльності. Наукові ідеї та розробки, що належать співавторам статті, у дисертації не використовуються. Висновки та положення дисертації носять повністю самостійний характер.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження оприлюднені, зокрема, на:

міжнародних науково-практичних конференціях: “Проблеми вдосконалення законодавства та практика його застосування з урахуванням прогнозу злочинності” (Луганськ, 20-21 травня 1999 р.), “Теорія та практика криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах” (Київ, березень 2001 р.), “Україна: шляхами віків” (Київ, травень 2002 р.), “Проблеми гармонізації законодавства країн СНД та Європейського Союзу” (Ірпінь, 16 квітня 2004 р.), “Спеціальна техніка у правоохоронній діяльності” (Київ, 20-21 квітня 2004 р.), “Запорізькі правові читання” (Запоріжжя, 30 червня - 1 липня 2004 р.);

загальноукраїнських науково-практичних конференціях: “Правове, нормативне та метрологічне забезпечення системи захисту інформації в Україні” (Київ, 8-10 жовтня 2001 р.), “Теорія та практика застосування чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства в сучасних умовах” (Київ, 25 квітня 2002 р.), “Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість” (Київ, 15-16 квітня 2004 р.), “Юридичні читання молодих вчених” (Київ, 23-24 квітня 2004 р.), “Використання сучасних досягнень криміналістики у боротьбі зі злочинністю” (Донецьк, 30 квітня 2004 р.), “Актуальні проблеми розвитку та модернізації податкових і інших правоохоронних органів України у ХХІ столітті”(Ірпінь, 26 травня 2004 р.), “Правова система України: сучасний стан та перспективи розвитку” (Рівне, 9 червня 2004 року);

круглих столах “Особливості розслідування злочинів, скоєних транснаціональними злочинними формуваннями” (Київ, 25 грудня 2003 р.), “Проблеми розкриття та розслідування злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми” (Київ, 27 січня 2005 р.);

міжнародному науково-практичному семінарі “Безпека в Причорноморському регіоні: загрози та протидія” (Одеса, 8 квітня 2004 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладені у 23 публікаціях, в тому числі у 1 підручнику, 12 наукових статтях у фахових виданнях, статтях в інших наукових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, 3 розділів, які поділені на 7 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (335 найменувань), 12 додатків. Загальний обсяг дисертації становить 238 сторінок, із яких основного тексту – 186 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Перший розділ “Загальні засади використання засобів масової інформації у стадії досудового розслідування” складається з трьох підрозділів, у яких основна увага приділена загальнотеоретичним та правовим засадам використання ЗМІ у сфері кримінального судочинства.

Підрозділ 1.1. “Поняття та загальні засади діяльності засобів масової інформації”. Проведеним дослідженням встановлено, що на сьогодні в науковій літературі поряд із терміном “засоби масової інформації” вживаються й інші – “преса”, “друк”, “засоби масової комунікації”, “журналістика”, “мас медіа” тощо. Автором використовується саме термін “засоби масової інформації”, так як, по-перше, одні із зазначених термінів занадто звужені, інші – розширені. По-друге, на відміну від інших, термін “засоби масової інформації” законодавчо закріплений (ст. 20 Закону України ”Про інформацію”). Водночас, автор не відкидає можливість подальшої зміни та вдосконалення термінологічного апарату, тому що інформаційна сфера перебуває в стадії розвитку.

За сучасних умов термін “засоби масової інформації” слід розуміти як: 1) канал, спосіб передачі масової інформації; 2) організації (газетні, журнальні редакції, радіостанції, телестудії, тощо), які займаються поширенням масової інформації; 3) кінцевий продукт діяльності зазначених організацій (випуск газети, радіо- або телепередача, сайт в Інтернеті); 4) особливий соціальний інститут (сукупність зазначених у пунктах 1–3 понять), який забезпечує існування комунікаційних процесів у суспільстві.

Розглянуто загальні засади діяльності ЗМІ (їх функції, система, класифікація, основні ознаки та характеристики, сфера поширення, соціальне значення тощо). Знання цих теоретичних засад складає умови для професійного використання ЗМІ у діяльності органів досудового слідства.

Підрозділ 1.2. “Правові основи використання можливостей засобів масової інформації при розслідуванні злочинів”. Використання органами досудового слідства ЗМІ при розслідуванні злочинів спирається на цілий ряд законів та підзаконних нормативно-правових актів, які є правовою основою для порушення кримінальних справ, здійснення розшукової діяльності слідчого, забезпечення нерозголошення даних досудового розслідування, виявлення злочинів та осіб, що їх вчинили, інших завдань кримінального судочинства, а також забезпечення належного рівня висвітлення результатів процесу розслідування кримінальних справ. Дисертантом висвітлені положення цивільного, інформаційного, кримінального й кримінально-процесуального законодавства України, підзаконних нормативно-правових актів. Їх аналіз засвідчує існування протиріч та прогалин, неузгоджень та дублювань. Ці недоліки правового поля відображаються на практичній діяльності органів досудового слідства, діяльності ЗМІ щодо висвітлення розслідування кримінальних справ.

Автор відзначає, що проголошена у Законах України “Про інформацію” (ст. 46), “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” (ст. 3), “Про телебачення і радіомовлення” (ст. 2), “Про телекомунікації” (п. 2 ч. 1 ст. 33) та “Про інформаційні агентства” (ст. 2) заборона використання ЗМІ з метою вчинення кримінально караних діянь у нормах КК України забезпечено не в повній мірі. Підтримано позицію ряду учених-криміналістів (В.П. Бахіна, І.В. Гори, П.В. Цимбала, М.А. Михайлова) про законодавче впровадження відповідальності за розповсюдження та використання інформації зі злочинною метою. Автор виступає за необхідність обговорення питання щодо доповнення КК України нормою, якою б передбачалась кримінальна відповідальність за розміщення в ЗМІ матеріалів та повідомлень для вчинення кримінально караних діянь, якщо винна особа була обізнана про намір чи можливість їх подальшого використання зі злочинною метою.

Автор звертає увагу, що у відомчих нормативних актах МВС України досить вживаним є термін “взаємодія із ЗМІ”, хоча його визначення не дається. Запропоновано під взаємодією розуміти одноразове або досить тривале об’єднання сил, засобів і методів органів досудового слідства та установ засобів масової інформації для досягнення завдань виявлення, швидкого й повного розкриття, розслідування й попередження злочинів.

Підрозділ 1.3. “Основні напрямки використання засобів масової інформації при розслідуванні злочинів”. Аналіз літературних джерел, присвячених проблемі використання ЗМІ при розслідуванні злочинів, які опубліковані до 1991 р., свідчить, що вказаний напрямок наукових досліджень зводився до вивчення та розробки вченими форм та методів використання допомоги громадськості під час досудового слідства. Така ж тенденція збереглась і до цього часу. Водночас, кінець ХХ   початок ХХІ століття демонструє значні можливості впливу масової інформації практично на всі сфери суспільного життя як у мирний час, так і під час збройних конфліктів.

Сучасний стан використання органами досудового слідства повідомлень ЗМІ при розслідуванні злочинів повинен включати як ті форми, що були напрацьовані за часів СРСР, так і нові, напрацьовані останнім часом, у тому числі правоохоронними органами інших країн, що містять сучасні інформаційні технології, які передбачають використання масової інформації у військових операціях, конфліктних ситуаціях тощо. Проведені дослідження дозволяють автору зробити висновок, що використання ЗМІ в діяльності органів досудового слідства є ефективним за такими напрямками: 1) формування належної громадської думки; 2) розшукова діяльність; 3) виявлення злочинів; 4) подолання протидії розслідуванню; 5) виявлення таємних комунікацій учасників організованих злочинних груп та членів терористичних організацій. З розвитком науки і техніки очікується їх розширення. Завданням криміналістики є відслідковування нових досягнень у сфері масової інформації і пристосування їх для потреб органів досудового слідства.

Другий розділ “Тактичні засади використання повідомлень засобів масової інформації при розслідуванні злочинів” складається з двох підрозділів.

Підрозділ 2.1. “Тактико-криміналістичні засади використання засобів масової інформації органами дізнання та досудового слідства” включає три пункти.

У пункті 2.1.1. “Використання повідомлень засобів масової інформації для формування належної громадської думки при розслідуванні злочинів” автор відзначає, що за сучасних можливостей маніпулювання громадською думкою потребує нових поглядів інформаційне забезпечення діяльності слідчого. Через ЗМІ кримінальні структури можуть здійснювати вплив на дії та рішення слідчого, прокурора, дізнавача, судді, а також потерпілого, свідків, інших учасників.

Підтримано та розвинуто думку ряду вчених (Л.Я. Драпкіна, М.І. Мельника, М.П. Яблокова та інших) про можливість залучення ЗМІ до загальнодержавної стратегії протидії організованій злочинній діяльності та корупції, у тому числі політизації організованої злочинної діяльності. Серед можливих шляхів створення заслону від проникнення представників організованих злочинних груп до органів державної влади, а також для виявлення та оперативного реагування на факти корупційних дій автор розглядає можливості взаємодії між працівниками ЗМІ та співробітниками правоохоронних органів.

Пункт 2.1.2. “Використання повідомлень засобів масової інформації в розшуковій діяльності слідчого”. Вирішуючи завдання розшукового характеру, слідчому досить часто доводиться перебувати в невизначеному інформаційному середовищі. Часто таку ситуацію інформаційної невизначеності здолати проведенням тільки слідчих дій та інших заходів не вдається. На думку автора, ситуацію пасивного очікування отримання корисної інформації щодо об’єкта розшуку можна в багатьох випадках замінити на активні дії слідчого із використанням комунікативних зв’язків з населенням через ЗМІ. Завдяки цьому у слідчого є можливість здобути нову криміналістично значиму інформацію шляхом виявлення: 1) осіб, які є свідками або потерпілими від злочину і можуть володіти інформацією про злочин або осіб, що його скоїли; 2) осіб, що знають того, кого розшукують; 3) осіб, які не знайомі з тим, кого розшукують, їм не відомі обставини скоєння злочину, але вони бачили об’єкти розшуку (людей, предмети тощо) після скоєння злочину.

На основі інформації, отриманої від цих осіб, слідчий може: а) привести в дію план загороджувальних заходів, перешкоджаючи пересуванню особи, що перебуває у розшуку; б) на грунті значного соціального резонансу чинити психологічний вплив на особу, що скоїла злочин і переховується, а також тих, хто всіляко допомагає їй уникнути відповідальності; в) сприяти попередженню злочинів та підвищенню авторитету правоохоронних органів.

Пропонується проведення тактичних операцій, метою яких є стимулювання активності злочинця шляхом поміщення в ЗМІ тривожної для нього або потрібної слідчому інформації.

У пункті 2.1.3. “Використання повідомлень засобів масової інформації для виявлення злочинів” відзначено, що важливим елементом роботи правоохоронних органів у сфері кримінального судочинства є діяльність по виявленню злочинів. Автор відмічає неналежний рівень використання органами дізнання та досудового слідства України повідомлень ЗМІ для виявлення злочинів. Це пов’язано з тим, що специфіка основної роботи оперативного уповноваженого, слідчого, прокурора не містить у собі елементу пошуку інформації з газет, журналів, теле- та радіопередач, Інтернету. Шляхом вирішення цієї проблеми, на думку автора, повинне стати створення спеціальних інформаційно-аналітичних підрозділів, які б займалися моніторингом повідомлень ЗМІ. Після виявлення потрібної інформації вони б передавали її відповідним підрозділам для перевірки та реагування. Створення таких підрозділів дозволить: 1) ретельно вивчати потоки інформації у ЗМІ про кримінальні явища, здійснювати пошук ознак підготовки та вчинення злочину; 2) своєчасно виявляти події з ознаками злочину та інформувати про них відповідні правоохоронні органи для реагування; 3) розкривати злочини “за свіжими слідами”; 4) прогнозувати злочинність, виявляти її тенденції (особливо щодо можливостей використання ЗМІ в протиправній діяльності); 5) попереджувати злочини на стадії підготовки; 6) виявляти причини та умови, що сприяли скоєнню злочинів.

Підрозділ 2.2. “Шляхи подолання використання засобів масової інформації у злочинній діяльності” складається з двох пунктів.

У пункті 2.2.1. “Можливості використання повідомлень засобів масової інформації для протидії розслідуванню злочинів та шляхи його подолання” відзначається, що до початку 90-х років ХХ століття в криміналістичній науці та у слідчій практиці діяльність ЗМІ не розглядалась серед загроз розслідуванню, а тому не розроблялись тактичні засоби подолання та попередження такого виду протидії.

Розслідуючи кримінальні справи, пов’язані з відомими особами, органи досудового слідства нерідко зазнають інформаційного впливу через ЗМІ, що носить характер протидії і виражається у поміщенні матеріалів про незаконність діяльності слідчого, порушення етичних норм, розміщення компрометуючих та таких, що відволікають від розслідування матеріалів, проведення власного (сфальсифікованого) розслідування тощо. При цьому такий вплив направлений на процес розслідування кримінальної справи, працівників слідчого підрозділу (слідчого, керівника), а також інших учасників процесу (свідків, потерпілих).

Конфліктний характер слідчих ситуацій, в яких протидія розслідуванню вчиняється з використанням ЗМІ, може викликати у слідчого стан підвищеної тривоги, переживання за результати розслідування. Завданням керівника органу досудового слідства у цьому разі є підтримати слідчого, допомогти йому в організації та проведенні відповідних заходів реагування: зустрічей з представниками ЗМІ, інформування громадськості про результати розслідування.

У пункті 2.2.2. “Виявлення таємних комунікацій як елемент розслідування злочинів, вчинених учасниками організованих злочинних груп та терористичних організацій” автор зазначає, що представники злочинного середовища для вчинення протиправних дій, взаємного інформування вступають між собою в різного роду взаємовідносини, що носять конспіративний характер. До сьогодні одним із надійних способів приховання повідомлень залишається його зашифрування, для чого використовуються методи криптології та стеганографії.

Певна роль у створенні таємних комунікаційних каналів членів організованих злочинних груп та терористичних організацій належить і ЗМІ, як традиційним (друкованим та аудіовізуальним), так бінарнокодованим (Інтернет-ЗМІ). Дисертант приводить досвід виявлення правоохоронними органами провідних країн світу таких таємних комунікацій, а також їх реалізацію у кримінальному судочинстві. Зазначається, що до сьогодні у окремих роботах учених-криміналістів конспірація спілкування між членами організованих злочинних угруповань розглядається на рівні використання кримінального жаргону, шифрів, паролів, сигналів тощо.

На думку автора, розвиток теоретичних та практичних засад виявлення таємних комунікацій учасників злочинних груп повинен йти шляхом, подібним до прослуховування телефонних переговорів, що є елементом тактики розслідування злочинів, вчинених організованими групами і злочинними організаціями.

Третій розділ “Тактичні засоби та критерії допустимості використання повідомлень засобів масової інформації при розслідуванні злочинів” складається з двох підрозділів.

Підрозділ 3.1. “Тактичні засоби використання повідомлень засобів масової інформації при розслідуванні злочинів” складається із двох пунктів. Автор зазначає, що хоча органи досудового слідства в практичній діяльності використовують ЗМІ, однак грунтовних теоретичних рекомендацій відносно цієї проблеми науковцями до цього часу не проводилось. Показово, що переважна більшість опитаних слідчих вважають за потрібне розробляти теоретичні рекомендації стосовно тактичних прийомів використання повідомлень ЗМІ при розслідуванні злочинів (90,32%) та включати їх у відповідні тактичні операції (83,87%).

Пункт 3.1.1. “Тактичні прийоми використання повідомлень засобів масової інформації при розслідуванні злочинів”. На думку автора, розуміння тактичного прийому лише як способу здійснення слідчих дій значно звужує це поняття й сферу його практичного використання. Автор підтримує позицію вчених (І.І. Котюка, М.І. Порубова), котрі вважають, що застосування тактичних прийомів зводиться не лише до проведення процесуальних дій. Запропоновані автором тактичні прийоми використання повідомлень ЗМІ дозволяють систематизувати їх за такими групами: 1) тактичні прийоми, пов’язані з використанням правомірного психологічного впливу на підозрюваного або обвинуваченого; 2) тактичні прийоми, направлені на активізацію вольових якостей учасників кримінального процесу: а) спрямовані на активізацію вольових якостей правослухняних громадян, які з тих чи інших причин уникають можливості повідомити слідчому відому їм інформацію, якою вони володіють, і можуть сприяти розкриттю злочину; б) спрямовані на активізацію діяльності особи, яка скоїла злочин; 3) тактичні прийоми, направлені на формування у підслідного помилкового уявлення про хід розслідування кримінальної справи: а) “імітація”; б) “створення інформаційного шуму”; в) “витік інформації”; 4) тактичні прийоми, направлені на попередження та подолання протидії розслідуванню: а) “акцентуація події злочину”; б) “дифамація”.

Пункт 3.1.2. “Тактичні операції використання повідомлень засобів масової інформації при розслідуванні злочинів”. У роботах В.І. Шиканова, В.І. Перкіна, С.І. Цветкова, В.С. Кузьмічова, Г.І. Прокопенка, М.Г. Шурухнова та інших учених висловлена думка про те, що під час проведення тактичних операцій органам досудового слідства доцільно включати заходи, пов’язані з використанням ЗМІ. Однак у подальшому ці міркування в криміналістиці розвинуті не були. Монографічних досліджень за цією науковою проблемою не проводилось. Тому автор звертає увагу на можливість використання органами досудового слідства повідомлень ЗМІ в тактичних операціях. Зокрема, розглянуто можливості використання повідомлень ЗМІ під час проведення тактичних операцій, спрямованих на вирішення розшукових завдань, виявлення та затримання осіб, що вчинили злочини, подолання, а також попередження можливої протидії розслідуванню.

Підрозділ 3.2. “Критерії допустимості використання органами досудового слідства повідомлень засобів масової інформації при розслідуванні злочинів” складається із двох пунктів.

Пункт 3.2.1. “Критерії допустимості інформування громадськості з приводу розслідування злочинів”. Дисертант погоджується з думкою учених (В.П. Бахіна, І.В. Гори, П.В. Цимбала, В.С. Кузьмічова та інших), які виступають за те, що взаємодію слідчого з представниками ЗМІ слід будувати на засадах випереджувального інформування про обставини, які на даний момент можуть і повинні стати надбанням гласності. Особливо актуальним це стає тоді, коли скоєні тяжкі злочини, котрі викликали значний суспільний резонанс.

Автор відзначає, що можливість оприлюднення через ЗМІ імен осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, ставить питання про допустимість використання у кримінальному судочинстві дифамації – оголошення дійсних або вигаданих відомостей, що ганьблять честь і гідність громадянина. Перебування громадянина у статусі підозрюваного або обвинуваченого ще не є свідченням того, що саме він вчинив цей злочин. Законом не забороняється оприлюднювати інформацію через ЗМІ стосовно нього, як особи запідозреної (обвинуваченої) у вчиненні злочину за наявності відповідних кримінально-процесуальних документів, окрім відносно неповнолітніх. Однак такий статус може дискредитувати його. Автор вважає, що існування дифамації у стадії досудового розслідування є явищем об’єктивно існуючим. Тому необхідне його чітке правове регулювання.

Пункт 3.2.2. “Допустимість використання повідомлень засобів масової інформації під час проведення тактичних операцій”.
Автор звертає увагу на тактичні операції щодо розшуку, виявлення та затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, а також атрибуції трупа, в яких поряд із проведенням слідчих дій, оперативно-розшукових та інших заходів активно використовують повідомлення ЗМІ.
Розглядається питання допустимості використання повідомлень ЗМІ як “пасток” при проведенні тактичної операції для встановлення особи підозрюваного у вчиненні злочину та його затримання. Свобода вибору позиції, вибір визначеної лінії поведінки, наявність умов для її вибору – це ознаки правомірності проведення таких тактичних операцій.
Автор відзначає, що проблема допустимості тактичних засобів, які прямо не зазначені, однак і не заборонені законом, переноситься із правової сфери до моральної. Перед слідчим постає питання співвідношення інтересів окремих громадян (підозрюваного та потерпілого), а також суспільних інтересів. Дисертант вказує, що питання допустимості використання повідомлень ЗМІ в якості “пасток” та “хитрощів” під час розслідування злочинів до сьогодні серед учених-криміналістів однозначного рішення не має. Це пов’язано з тим, що його вирішення цілком залежить від конкретної слідчої ситуації, вимагає врахування всіх позитивних і негативних наслідків, пов’язане з тактичним ризиком, потребує від слідчого прийняття оптимального тактичного рішення тощо.

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дозволяє сформулювати такі основні висновки та рекомендації щодо використання ЗМІ при розслідуванні злочинів.
1. Забезпечення належного рівня правопорядку в Україні потребує пошуку нових форм та засобів протидії злочинності. Автор розглядає можливості використання ЗМІ при розслідуванні злочинів як один з напрямків вдосконалення діяльності органів досудового слідства. Висловлено позицію, що взаємодія між органами досудового слідства з установами ЗМІ може носити переважно тимчасовий характер і повинна бути направлена на вирішення конкретних завдань та ситуацій, передбачає надання відповідної інформації.
2. Сучасний рівень використання ЗМІ при розслідуванні злочинів в основному зорієнтований на ті форми, які були напрацьовані правоохоронними органами за часів СРСР і може бути визначений як низький. Значна кількість робіт, присвячених означеній проблемі, грунтується на традиційних напрямках діяльності правоохоронних органів, які були напрацьовані в середині та кінці минулого століття, а отже, відстає від темпів наступу сучасної злочинності. Водночас, нові, із точки зору криміналістики, напрямки використання повідомлень ЗМІ можуть значно сприяти органам досудового слідства у вирішенні завдань кримінального судочинства.
3. Запропоновано напрямки, що є ефективними для використання ЗМІ в діяльності органів досудового слідства: 1) формування належної громадської думки; 2) розшукова діяльність; 3) виявлення злочинів; 4) подолання протидії розслідуванню; 5) виявлення таємних комунікацій учасників організованих злочинних груп та членів терористичних організацій.
4. Запропоновано авторську систему тактичних прийомів використання повідомлень ЗМІ при розслідуванні злочинів. Виділені такі їх види: 1) тактичні прийоми, пов’язані з використанням правомірного психологічного впливу на підозрюваного або обвинуваченого; 2) тактичні прийоми, направлені на активізацію вольових якостей учасників кримінального процесу; 3) тактичні прийоми, направлені на формування у підслідного помилкового уявлення про хід розслідування кримінальної справи; 4) тактичні прийоми, направлені на попередження та подолання протидії розслідуванню. Обгрунтовано доцільність використання цих тактичних прийомів у складі тактичних операцій.
5. Збільшення ваги інформаційних чинників у діяльності органів досудового слідства породжує проблемні аспекти у їх взаємостосунках із ЗМІ. Аргументовано позицію, що такі аспекти є об’єктивними і необхідними у сфері правопорядку, де стикаються особисті, суспільні та державні інтереси. Серед них – різниця у розумінні між співробітниками правоохоронних органів, які проводять розслідування злочинів, і працівниками ЗМІ необхідності збереження у таємниці даних досудового слідства, оприлюднення імені підозрюваного й обвинуваченого, допустимість використання дифамації, проведення тактичної операції з метою виявлення та затримання особи, яка підозрюється у вчиненні злочину та ряд інших.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Стеценко Ю.В. Можливості використання повідомлень засобів масової інформації при розслідуванні злочинів: минуле і сучасність // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 9. – С. 143-146.
2. Стеценко Ю.В. Засоби масової інформації як джерело формування громадської думки у сфері кримінального судочинства // Держава і право. Випуск 19. – К., 2003. – С. 461-467.
3. Стеценко Ю.В. “Четверта” і “п’ята” влада в Україні: нові підходи до вирішення давніх проблем // Держава і право. Випуск 23. – К., 2004. – С. 473-479.
4. Стеценко Ю.В. Засоби масової інформації як інформаційна складова протидії тероризму // Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених. Додаток до журналу “Міліція України”.   № 13. – 2002. – С. 24-29.
5. Стеценко Ю.В. Комунікація і розшукова діяльність слідчого // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. Випуск 1, 2002. – С. 270-279.
6. Стеценко Ю.В. Можливості використання повідомлень ЗМІ для виявлення злочинів // Держава і право. Випуск 16. – К., 2002. – С. 347-352.
7. Стеценко Ю.В. Сучасний стан та можливі шляхи протидії суспільно небезпечним проявам свободи слова та інформації в Україні // Держава і право. Випуск 22. – К., 2003. – С. 534-541.
8. Стеценко Ю.В. Особливості порушення кримінальної справи за повідомленнями засобів масової інформації // Держава і право. Випуск 20. – К., 2003. – С. 404-411.
9. Стеценко Ю.В. Можливості використання ЗМІ для протидії розслідуванню злочинів та шляхи її подолання // Держава і право. Випуск 15. – К., 2002. – С. 489-493.
10. Стеценко Ю.В. Засоби масової інформації – відкриті носії прихованих повідомлень членів організованних злочинних груп і терористичних організацій // Актуальні проблеми політики. – Одеса, 2004. – Вип. 21. – С. 236-242.
11. Стеценко Ю.В. Виявлення таємних комунікацій як складова протидії організованій злочинності на сучасному етапі // Держава і право. Випуск 17. – К., 2002. – С. 374-377.
12. Стеценко Ю.В. Проведення тактичних операцій з використанням повідомлень ЗМІ під час розкриття та розслідування злочинів // Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених. Додаток до журналу “Міліція України”.   № 21. – 2003. – С. 20-23.
13. Біленчук П.Д., Козир М.В., Стеценко Ю.В. Засоби масової інформації і тероризм: віхи історії // Право і безпека. – 2003. – № 4. – С. 21-29.
14. Стеценко Ю.В. Використання засобів масової інформації в розшуковій роботі слідчого // Криміналістика: Підручник. / За ред. П.Д. Біленчука. – 2-ге вид., випр. і доп. – К.: Атіка, 2001. – С. 403-404.
15. Стеценко Ю.В. Критерії допустимості інформування громадськості з приводу розслідування злочинів // Вісник Запорізького державного університету: Збірник наукових статей. Юридичні науки. – Запоріжжя: Запорізький державний університет, 2004. – С. 200-204.
16. Стеценко Ю.В. Правові та криміналістичні проблеми щодо розголошення даних попереднього слідства // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції конференції “Проблеми вдосконалення законодавства та практика його застосування з урахуванням прогнозу злочинності”, 20-21 травня 1999 р., Луганськ. Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. Спец. випуск. Ч. 3. Луганськ, 1999. – С. 81-84.
17. Стеценко Ю.В. Використання засобів масової інформації у розшуковій роботі слідчого // Теорія та практика криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах: Тези доп. міжнар. наук.-практ. конференції. Ч. ІІ. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2001. – С. 104-108.
18. Стеценко Ю.В. Кримінально-правове забезпечення діяльності ОВС по виявленню злочинів з повідомлень ЗМІ в сучасних умовах // Теорія та практика застосування чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства в сучасних умовах: Тези доп. наук.-практ. конф.: У 2-х ч. – Ч. І. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2002. – С. 209 – 210.
19. Стеценко Ю.В. Реклама як спосіб вчинення злочинних дій // Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість: Зб. матеріалів. VІІ Всеукр. наук.-практ. конф., Київ, 15-16 квітня 2004 р.; У 7-ми т. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2004. – Т. 3. – С. 257-259.
20. Стеценко Ю.В. Допустимість оприлюднення імені підозрюваного (обвинуваченого) у світлі рішень Європейського Суду з прав людини // Проблеми гармонізації законодавства країн СНД та Європейського Союзу: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – Ірпінь: Національна академія ДПС України, 2004 р. – С. 422-424.
21. Стеценко Ю.В. Допустимість використання дифамації у сфері кримінального судочинства України // Юридичні читання молодих вчених: Збірник матеріалів всеукраїнської наукової конференції 23-24 квітня 2004. – К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2004. – С. 276-279.
22. Стеценко Ю.В. Допустимість використання повідомлень засобів масової інформації під час проведення тактичних операцій // Правова система України: сучасний стан та перспективи розвитку. Матеріали VІ міжвузівської науково-практичної конференції. – Рівне, 2004. – С. 284-292.
23. Стеценко Ю.В. Злочинність у сфері масової інформації та телекомунікацій потребує належних заходів реагування // Спеціальна техніка у правоохоронній діяльності: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (Частина 2). – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2005. – С. 191-199.

АНОТАЦІЇ

Стеценко Ю.В. Науково-методичні засади використання засобів масової інформації при розслідуванні злочинів. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступення кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 – кримінальний процес і криміналістика; судова експертиза. – Академія адвокатури України. – Київ, 2006.
Дисертація присвячена комплексному дослідженню правових і криміналістичних проблем використання засобів масової інформації у діяльності органів досудового слідства. Розглянуто визначення поняття “взаємодія органів досудового слідства і установ засобів масової інформації” багатьма науковцями та запропоновано власне визначення цього терміна. Проаналізовано сучасний стан, а також визначено нові парямки використання ЗМІ при розслідуванні злочинів. Запропоновано систему тактичних прийомів використання повідомлень ЗМІ, а також їх застосування у складі тактичних операцій. Bнесені пропозиції, спрямовані на удосконалення інформаційного забезпечення розслідування злочинів. Розглянуто критерії допустимості інформування громадськості про результати розслідування кримінальних справ.
Ключові слова: досудове слідство, слідчий, засоби масової інформації, розслідування злочинів, тактичні прийоми.

Стеценко Ю.В. Научно-методические основы использования средств массовой информации при расследовании преступлений. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.09 – уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза. – Академия адвокатуры Украины. – Киев, 2006.
Диссертация посвящена комплексному научному анализу правовых и криминалистических проблем использования средств массовой информации в деятельности органов досудебного следствия.
В диссертации рассмотрено содержание понятия “взаимодествие органов досудебного следствия и учреждений средств массовой информации”. Защищается позиция, что взаимодействие органов досудебного следствия с учреждениями СМИ носит преимущественно временный характер и должно быть направлено на решение конкретный задач и ситуаций, возникающих при расследовании преступлений, предусматривает обмен информацией.
Определены основные направления использования СМИ при расследовании преступлений: 1) формирование необходимого общественного мнения; 2) розыскная деятельность следователя; 3) выявление преступлений и лиц, их совершивших; 4) преодоление противодействия расследованию; 5) выявление тайных коммуникаций участников организованных преступных групп и членов террористических организаций. Разработаны практические и теоретические рекомендации по каждому из этих направлений.
Определены возможности использования сообщений СМИ для формирования общественного мнения с целью противодействия организованной преступности. Защищается положение о целесообразности использования СМИ для пресечения и противодействия проникновения членов организованных преступных групп в органы государственной власти, дискредитации их лидеров, создание условий, невозможных для дальнейшей преступной деятельности.
Определены тенденции использования СМИ в преступной деятельности, их ипользования лицами, не заинтересованными в объективном расследовании, для противодействия следствию. Автором обосновывается необходимость информационного сопровождения расследования тех преступлений, в которых имеет место или может осуществляться давление через сообщения СМИ на лиц, принимающих уголовно-процесуальные решения по уголовному делу.
Защищается положение о необходимости разработки тактико-криминалистических основ использования СМИ при расследовании преступлений. Автором разработаны теоретические рекомендации по созданию системы тактических приемов использования сообщений СМИ при расследовании преступлений. Определены такие их виды: 1) тактические приемы, связанные с использованием правомерного психологического влияния на подозреваемого (обвиняемого); 2) тактические приемы, направленные на активизацию волевых качеств участников уголовного процесса; 3) тактические приемы, направленные на формирование у лица, совершившего преступление, ошибочного представления о результатах расследования уголовного дела; 4) тактические приемы, направленные на упреждение и преодоление противодействия расследованию. Сформулированы рекомендации по использованию отдельных тактических приемов. Рассмотрены возможности их использования в составе тактических операций.
Автором рассмотрены проблемные аспекты следственной деятельности, связанные с определением критериев допустимости информирования общественности о расследовании преступлений: сохранение в тайне данных досудебного расследования, оглашение имени подозреваемого (обвиняемого), допустимость использования дифамации, проведение тактической операции с целью выявления и задержания лица, совершившего преступление.
Ключевые слова: досудебное следствие, следователь, средства массовой информации, расследование преступлений, тактические приёмы.

Stetsenko Yu.V. Scientific and methodic fundamentals of using of the mass media in the investigation of crimes. – Manuscript.
The dissertation for competition for academic degree of the candidate of law science under the specialty 12.00.09 – criminal process and criminalistics; legal expertise – The Аcademy of Advocacy of Ukraine. – Kiev, 2006.
The dissertation is dedicated to the complex research of the legal and criminalistic problems of using of the mass media in the activity of the pretrial investigation organs. Author presented the definitions of the concept of “interaction between pretrial investigation organs and agencies of the mass media” giving by different scientists and proposed his own definition of this term. The present state of using of the mass media in the investigation of crimes is analyzed. The researcher determined the new lines, too. System of tactic methods of using of the mass media announcements is offered. Author examines possibilities of using of this tactic methods in tactic operations. The offers directed on improvement of information maintenance of the investigation of crimes are brought. Criteria of an admissibility of informing of a public about results of investigation of criminal cases are considered.
Key words: pretrial investigation, investigator, mass media, investigation of crimes, tactic methods.