У новий рік із новою надією. Після новорічних канікул 12 січня 2017 року було оприлюднено Узагальнення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування».
Положення цих узагальнень судової практики дають надію на зміну стану внесення слідчими і прокурорами відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) після отримання заяв про кримінальні правопорушення. Ніяк не розпрощаються слідчі з прокурорами зі старими звичками грати в інтелектуальні ігри кримінального права і грішать відмовами вносити відомості до ЄРДР та розпочинати розслідування. Пишуть заявникам, що не вбачають у таких зверненнях складу злочину, а також ознак правопорушення. Але поки що не попадався мені лист із роз'ясненням слідчим чи прокурором того, якого саме елементу складу злочину чи ознаки злочину бракувало заяві громадянина, котрий апріорі не мусить бути знавцем теорії кримінального права.
Нагадаю, у висновку 2 наведених вище Узагальнень судової практики ВСС вказав: «Якщо зі звернення особи вбачається, що вона порушує перед органом досудового розслідування питання про вчинення кримінального правопорушення, ініціюючи здійснення ним дій, визначених КПК, то навіть за умови, що результати аналізу наведених особою відомостей свідчать про відсутність ознак складу злочину, такі відомості мають бути внесені до ЄРДР з подальшим закриттям кримінального провадження відповідно до ст. 284 КПК». У висновку 3 зазначено: «З метою належного дотримання процесуальних вимог щодо розгляду скарг на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, слідчим суддям необхідно зважати на те, що такі вимоги не передбачають здійснення оцінки обґрунтованості заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, а передбачають лише обов'язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про кримінальне правопорушення, які вона надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального провадження».
Якраз появі вищевказаних Узагальнень ВСС передувало моє звернення із заявою про кримінальне правопорушення щодо постановлення суддею завідомо неправосудної ухвали (стаття 375 Кримінального кодексу України). Звернувся, бо виявив ухвалу, постановлену у цивільній справі, у якій представляв інтереси позивача. Заочним рішенням суду позов мого клієнта був задоволений. Через півроку клієнт помер. Відповідач у цій справі подав заяву про перегляд заочного рішення, про смерть позивача у своїй заяві не вказав. Скасування заочного рішення суду означало наступне закриття провадження у справі у зв'язку із смертю позивача, а отже відновлення прав відповідача щодо нерухомого майна. Виявилось, що новий суддя, який прийняв до розгляду заяву про перегляд заочного рішення, не направив позивачу копію цієї заяви із повідомленням про призначення розгляду справи. У матеріалах справи була моя заявка на отримання судових повісток, повідомлень в електронному вигляді за допомогою SMS-повідомлення. Але суддя не направив ні судової повістки, ні SMS-повідомлення про виклик до суду. До Єдиного державного реєстру судових рішень не було внесено ухвалу про прийняття заяви відповідача про перегляд заочного рішення і призначення справи в судове засідання, хоча частиною другою статті 208 ЦПК України передбачено, що питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції, заяви осіб, які беруть участь у справі, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал. Я прослухав аудіозапис судового засідання, за результами якого було скасоване заочне рішення. Останніми словами судді були «суд видаляється до нарадчої кімнати, задоволено». Аудіофайлу із проголошеною суддею резолютивною частиною ухвали не було. Коли б суддя міг обмовитись про задоволення заяви ще до виходу до нарадчої кімнати? Не треба бути Фройдом, аби здогадатись. Чи не тоді, коли він вже наперед знав, що задовільнить заяву? Копію ухвали про скасування заочного рішення не було направлено ні позивачу, ні мені. Усе це виглядало, як дії судді у інтересах відповідача. Але це лише мої версії, які мали бути перевірені органом досудового розслідування за моїм зверненням.
Та за заявою про вчинене кримінальне правопорушення я отримав листа від начальника відділу Прокуратури м. Києва Арсентьєва Д., у якому той пише про відсутність підстав для внесення відомостей до ЄРДР, бо в діях судді не встановлено ознак правопорушення. Ось цей лист
Прокурор послався на правову позицію ВСС, викладену у листі від 14 січня 2016 року, яким начебто визначено обов'язковою наявність ознак складу злочину у заяві про вчинення кримінального правопорушення. Такого листа ВСС я не знайшов, але якщо він і був, то тим більш доречною виглядає зміна позиції ВСС за рік, що минув до появи Узагальнень судової практики від 12 січня 2017 року.
Бездіяльність прокурора я оскаржив до суду. Якраз 12 січня 2017 року було розглянуто мою скаргу. Але співпали тільки дати, а не позиції ВСС і слідчого судді Печерського районного суду м. Києва Новака Р.В. Виявилось, що аргументи прокурора про відсутність складу злочину чи ознак правопорушення зовсім не цікавили слідчого суддю Новака. Знайшовся вагоміший аргумент. Ворон ворона, здається, не чіпає? Так само й у суддів. Ось ця ухвала
Суддя Новак робить висновок: «лише одна незгода скаржника з судовим рішенням чи діяльністю судді щодо здійснення правосуддя, не є підставою для порушення кримінальної справи відносно суддів». Та вже й поняття такого у КПК нема, як «порушення кримінальної справи». Що поробиш, коли процесуальний кодекс міняється, а звички старі лишаються. І у прокурора, і у судді. Але чинною залишається і стаття 375 Кримінального кодексу України. Тільки щоб розслідувати злочин, потрібно розпочинати із внесення відомостей до ЄРДР. Чи все таки зі зміни старих звичок?