Стеценко Ю.В. Правові та психологічні аспекти дослідження особи у сфері кримінального судочинства

 Однією із усталених форм дослідження особи підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, свідка, потерпілого у сфері кримінального судочинства є проведення судово-психологічної експертизи. Висновок експерта є одним із джерел доказів. Він не має переваг над іншими джерелами доказів, а встановлення його належності чи неналежності як доказу у кримінальній справі є змістом діяльності суб’єктів доказування. Вирішальну оцінку належності висновку судово-психологічної експертизи надає суд. Тому важливим є встановлення критеріїв, якими слід керуватися стороні обвинувачення (прокурору, потерпілому, цивільному позивачу та їх представникам) і стороні захисту (підсудному, захиснику і законному представнику, цивільному відповідачу і його представнику) при оцінці висновку судово-психологічної експертизи для формування відповідної позиції суду.

Оцінка висновку судово-психологічної експертизи у кримінальному судочинстві є предметом дослідження багатьох українських вчених, серед яких варто відзначити роботи В.В. Бедя, В.О. Коновалової, М.В. Костицького, В.В. Кощинця, В.Я. Марчака, В.Ю. Шепітька та інших. Вивчення робіт вказаних авторів не дає можливості визначити  критерії, якими керується суд для оцінки висновку судово-психологічної експертизи. При цьому не можна не відмітити відсутність експериментальних даних у наукових роботах, присвячених цій науковій проблемі.

Разом із тим звертає на себе увагу дослідження, проведене американськими вченими М.В. Kovera та B.D. McAuliff щодо здатності суддів до оцінки належності результатів експертних психологічних досліджень як доказів у справі. Вони запропонували суддям встановити належні та помилкові експертні висновки. При цьому зміст запропонованих висновків та імена експертів були підмінені. Серед підмінених експертних досліджень були визнані у багатьох судах США та такі, що опубліковані у психологічній літературі та отримали наукове визнання (зокрема, отримали нагороди на наукових конкурсах кращих психологічних досліджень). 17% суддів-респондентів зазначили, що вони визнають належним доказом запропонований висновок експерта. Тобто більшість суддів вірили, що запропонований експертний висновок не можна використовувати в судді незважаючи на той факт, що окремі із запропонованих експертних висновків насправді були визнанні належними доказами у судах штату Флоріда. Судді вказували на існування помилок у висновках експертів більше, аніж такі помилки насправді існували. Проте лише 12% суддів, які читали описання помилкових висновків, замітили наявність помилок.

Із отриманих результатів М.В. Kovera та B.D. McAuliff роблять висновок, що судді не мають ґрунтовного розуміння наукового методу та наукового доказу і не можуть на належному рівні розмірковувати щодо статистичних і методологічних питань, які стосуються судово-психологічної експертизи [1].

Звичайно, що не можна заперечувати різницю у менталітеті між громадянами України та США, а отже й між суддями цих країн. Проте ми не розділяємо оптимізму окремих авторів щодо можливостей самостійного використання суддями України психологічних знань у процесі розгляду кримінальних справ, оцінки ними результатів експериментальних психологічних досліджень або результатів психодіагностичних методик, які визначають зміст судово-психологічної експертизи. До такого висновку схиляє не тільки досвід адвокатської діяльності автора, який свідчить про переважне визнання суддями висновків експертів за належні докази у цивільних і кримінальних справах. При цьому судді керуються, як правило, заключною частиною висновку експерта, якихось аргументів щодо наукової обґрунтованості проведеного дослідження у судових рішеннях (вироках) переважно не наводиться.

Якщо критично подивитись на можливість надання суддями наукової обґрунтованості висновку судово-психологічної експертизи, то можна запитати: як багато суддів можуть самостійно використовувати знання із фізики чи хімії щодо фактів, які досліджуються під час розгляду справи? Як багато із них можуть науково обґрунтувати результати використання цих спеціальних знань чи виявити помилки у представлених наукових дослідженнях? Для відповіді на ці питання самих роздумів замало. Потрібні емпіричні дані. А отже проблема визначення критеріїв, якими керується суд для оцінки висновку судово-психологічної експертизи, є актуальною як у теоретичному, так і практичному аспектах. Вона потребує подальших теоретичних і експериментальних розвідок, а також вивчення міжнародного досвіду.

ЛІТЕРАТУРА

1. Kovera M.B., McAuliff B.D. The effects of peer review and evidence quality on judge evaluations of psychological science: are judges effective gatekeepers? // Journal of Applied Psychology. – 2000. – Vol. 85., No. 4. – P. 574-586.