Стеценко Ю.В. Захист особистих немайнових прав у кримінальному судочинстві: проблеми законодавчого забезпечення

Останніми роками поширеною стала практика інформування посадовими особами правоохоронних органів, у складі яких є органи дізнання та досудового слідства, широких верств населення про результати оперативно-розшукової та кримінально-процесуальної діяльності. Така практика є відображенням принципу гласності, разом із тим вона нерідко пов’язана із можливістю порушення особистих немайнових прав громадян. Зокрема, права на повагу до гідності та честі, недоторканність ділової репутації.

Принцип презумпції невинуватості, що гарантується пунктом 2 статті 6 Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини та  статтею 62 Конституції України, забороняє оприлюднення імені особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчинені злочину. Разом із тим закон не забороняє оприлюднювати результати, навіть попередні, оперативно-розшукової та кримінально-процесуальної діяльності. Так, закон забороняє слідчому назвати особу такою, що вчинила злочин. Проте з огляду на принцип гласності у діяльності правоохоронних органів дозволяється висвітлювати окремі кримінально-процесуальні рішення та дії. А отже при цьому не варто виключати можливість оприлюднення ім’я особи, котре зазначене у окремих постановах та протоколах. За таких умов заява посадової особи правоохоронного органу не буде носити обвинувальний ухил, а лише відображуватиме точку зору органу, який проводить розслідування. 

Якщо суспільство має право бути поінформованим щодо стану правопорядку у державі, то відповідні державні органи зобов’язані це право задовольнити. Але ні в якому разі при цьому не повинні порушуватись особисті немайнові права громадян, що були затримані, підозрюваними, обвинуваченими у кримінальних справах, які у подальшому були закриті за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі особи у вчиненні злочину.

Проте на сьогодні права цих осіб залишаються не захищеними. Так, стаття 277 Цивільного кодексу України надає особі право на відповідь та на спростування недостовірної інформації. Але оприлюднення посадовою особою правоохоронного органу імені особи у контексті причетності до скоєння злочину не є неправдивою інформацією, бо такого роду заяви підтверджуються відповідними процесуальними документами. Крім того, на нашу думку, неприйнятним з точки зору статті 3 Конституції України є створення умов, за яких громадянин, що був підозрюваним або обвинуваченим у кримінальній справі, однак причетність якого до вчинення злочину у подальшому було спростовано, повинен сам виправдовуватись за поширення інформації, яка ганьбить його. З цього не важко зробити припущення, що правом на відповідь та на спростування раніше оприлюдненої посадовими особами правоохоронних органів інформації скористуються далеко не всі громадяни.

За змістом частини 3 статті 11 Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду” випливає, що у разі постановлення виправдувального вироку, закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі особи у вчиненні злочину, якщо відомості про засудження або притягнення громадянина до кримінальної відповідальності, застосування до нього як запобіжного заходу взяття під варту були поширені в засобах масової інформації, то на вимогу цього громадянина, а в разі його смерті на вимогу його родичів чи органу дізнання, слідчого, прокурора або суду засоби масової інформації протягом одного місяця роблять повідомлення про рішення, що реабілітує громадянина, відповідно до чинного законодавства України.

Вважаємо, що у вказаному законі неправильно визначено суб’єкта відповідальності за оприлюднення імені особи у контексті причетності до скоєння злочину. Так, закон покладає на засоби масової інформації обов’язок оприлюднити відомості, що реабілітують громадянина. Але це є справедливим у випадку, коли засоби масової інформації за власною ініціативою оприлюднили відомості про результати діяльності органів дізнання та досудового слідства, наприклад, результати журналістського розслідування. 

Але яку роль виконують засоби масової інформації, які лише поширюють відомості, отримані на прес-конференції від посадової особи правоохоронного органу? Лише роль посередників між офіційним джерелом та громадськістю! Тому засоби масової інформації не повинні нести відповідальність за оприлюднені посадовою особою правоохоронного органу відомості про причетність громадянина до вчинення злочину, якщо у подальшому кримінальну справу буде закрито. Таку відповідальність повинен нести орган, посадова особа якого оприлюднила вказану інформацію.

У зв’язку з цим вважаємо за необхідність обговорення питання щодо законодавчого забезпечення захисту особистих немайнових прав громадян у сфері кримінального судочинства, зокрема шляхом внесення змін та доповнень до Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду” та Кримінально-процесуального кодексу України. 

Окреслений напрямок законодавчого врегулювання діяльності правоохоронних органів, які проводять дізнання та досудове слідство, сприятиме захисту особистих немайнових прав та інтересів громадян у сфері кримінального судочинства, зменшить можливості зловживань стосовно гласності діяльності вказаних органів, а також не дозволить використання результатів оперативно-розшукової та кримінально-процесуальної діяльності поза сфери кримінального судочинства.